Теоретичну базу дослідження склали праці як українських, так і зарубіжних учених з кримінального процесу, криміналістики, адвокатури.

Наукова новизна роботи визначається комплексним підходом до дослідження проблем. Наукове вивчення питання участі захисника в кримінально-процесуальному доказуванні здійснюється на основі пріоритету прав, свобод особи і їх співвідношення з суспільними і державними інтересами.

У роботі пропонується комплексний підхід до діяльності сторони захисту зі збирання доказової інформації, перевірки і оцінки сформованих доказів, порядку подачі, розгляду скарг і клопотань з приводу неповноти проведеного доказування.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновку та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1.

ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ АДВОКАТА У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

1.1 Захисник як учасник кримінального процесу

Для вирiшення питання про об’єм процесуальних прав i обов’язкiв захисника, про ступiнь його самостiйностi як учасника кримiнального процесу, про вiдносини iз пiдзахисним, важливим є правильне розумiння процесуального статусу захисника. Проте саме питання про процесуальне становище захисника є спiрним i в спецiальнiй лiтературi iснують рiзнi точки зору з цього приводу. Поширеним в свiй час був погляд на захисника як на помiчника суду «у встановленнi всiх обставин справи, необхiдних для постановлення законного вироку» [26, c. 43]. Цей погляд пiддавався справедливiй критицi. Iншi автори розглядають захисника як представника обвинуваченого, що виступає в кримiнальному процесi за дорученням обвинуваченого чи за його згодою i зобов’язаний захищати права i законнi iнтереси останнього [82, c. 27]. На думку Я.О.Мотовиловкера, найповнiше i найточнiше виражає процесуальне становище адвоката в кримiнальному процесi формула «адвокат – захисник законних iнтересiв обвинуваченого». Нарештi iснує i точка зору, що захисник – самостiйна фiгура в кримiнальному процесi, представником якої є А.Д.Бойков. Якщо захисника визнати помiчником суду або слiдчого, то вiн, очевидно, повинен сприяти йому у встановленнi всiх обставин справи, як тих, якi виправдовують, так i тих, що викривають обвинуваченого, як тих, що обтяжують, так i тих, що пом’якшують вiдповiдальнiсть [16, c. 54].

Така роль захисника була б явно неправильною. Захисник не може сприяти суду або слiдчому у встановленнi всiх обставин справи – i тих, що свiдчать проти його пiдзахисного, i тих, що говорять на його користь. Це прямо суперечило б статтi 48 КПК України: «Захисник зобов’язаний використати всi зазначенi в законі засоби захисту з метою з’ясування обставин, що виправдовують пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсудного або пом’якшують чи виключають їх вiдповiдальнiсть, i подавати їм необхiдну допомогу» [48]. Захисник по кримiнальнiй справi дiє тiльки в одному напрямку – в напрямку захисту прав i законних iнтересiв обвинуваченого. В цьому розумiннi захисник, звичайно, сприяє суду або слiдчому всебiчно, повно i об’єктивно розглянути кримiнальну справу, але це, однак, не перетворює його в помiчника цих органiв в процесуальному розумiннi цього слова. Якщо захисника визнати представником обвинуваченого, то вiн зобов’язаний буде виконувати все те, що пропонує йому його пiдзахисний, вiн не буде мати права на жодне розходження з обвинуваченим чи на самостiйну позицiю в кримiнальнiй справi [39, c. 47]. Але це б означало, що захисника, як самостiйної сторони в кримiнальному процесi взагалi немає, що вiн представляв собою лише додаток до обвинуваченого, що вiн слiпо виконує волю клiєнта.

Якщо розглядати адвоката в кримiнальному процесi як захисника законних iнтересiв обвинуваченого, то виникає питання: чи може адвокат захищати незаконний iнтерес обвинуваченого, якщо нi, то який iснує критерiй для розмежування законних i незаконних iнтересiв обвинуваченого? Наприклад, обвинувачений заперечує свою вину i добивається виправдувального вироку. Очевидно, в тому випадку, коли вiн справдi невинний, то його iнтерес законник i адвокат повинен його охороняти. А якщо вiн вчинив злочин i запереченням своєї вини намагається уникнути законної вiдповiдальностi? В такому випадку його iнтерес є нiби то незаконний, i згiдно з даним пiдходом захисник не повинен би такий iнтерес захищати.

Але як захиснику визначити, винний його пiдзахисний чи нi, вчиняв вiн злочин чи не вчиняв, законний iнтерес чи незаконний? Для цього iснує суд, який вирiшує цi питання своїм вироком – обвинувальним чи виправдувальним. Подiл iнтересiв обвинуваченого на законнi i незаконнi судом, слiдчим чи захисником суперечив би принципу забезпечення права обвинуваченому на захист i презумпцiї невинностi. Проте даний пiдхiд мав мiсце в нашiй процесуальнiй лiтературi з претензiями на застосування на практицi: «пiдтримка версiї пiдсудного, всупереч твердо встановленим по справi фактам, є дiянням, спрямованим проти iнтересiв суспiльства, перешкодою для дiяльностi суду, здiйснення правосуддя» [25, c. 61]. Тому в такому випадку захисник був би позбавлений можливостi виконувати своє основне завдання – оспорювати обвинувачення i перетворився б на другого обвинувача.

Також не можна визнавати захисника i повнiстю самостiйною процесуальною фiгурою. Повна самостiйнiсть захисника означала б можливiсть проведення ним своєї власної процесуальної лiнiї, не зв’язаної iнтересами його пiдзахисного. Так, справдi, захисник є самостiйним у визначеннi тактики i методики захисту, правової позицiї. Навiть якщо обвинувачений визнає себе винним, захисник вправi, за наявностi для цього пiдстав, обстоювати перед слiдчим i судом його невиннiсть або меншу ступiнь винностi. Проте, якщо обвинувачений заперечує свою вину, а захисник переконаний у його винностi, то в даному випадку колiзiя їх позицiй є недопустимою.

Позицiя захисника, продиктована його внутрiшнiм переконанням, не може бути висловлена, якщо вона здатна погiршити становище обвинуваченого: адвокат не має права використовувати свої повноваження на шкоду особi, яку вiн захищає (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про адвокатуру») [34]. Обвинувачений в будь-який момент провадження може вiдмовитись