Ця діяльність захисника починається з моменту його вступу до справи. Кримінально-процесуальний кодекс надає захисникові можливість вже в ході досудового розслідування приймати заходи до спростування тих доказів обвинувачення, що стали йому відомими. Як правило, це повинно бути зроблено якомога раніше, щоб запобігти незаконному і необґрунтованому притягненню підзахисного до кримінальної відповідальності (хоча буває немало виключень, продиктованих тактичними міркуваннями). Повне ж, вичерпне уявлення про зібрані обвинуваченням докази захисник отримує при ознайомленні з матеріалами справи після закінчення досудового розслідування. Це дає йому можливість найефективніше брати участь в перевірці достовірності доказів, спростуванні тих, які сторона захисту вважає недостовірними, в судовому розгляді. Успіху такої перевірки сприяють і особливі, в порівнянні з досудовим розслідуванням, процесуальні умови судового розгляду [79, c. 135].

Аналіз доказів при ознайомленні захисника з матеріалами кримінальної справи, розслідування у якій закінчене. Ознайомлення обвинуваченого і його захисника з матеріалами справи полягає не в механічному перечитуванні цих матеріалів, а, головним чином, в їх аналізі, з’ясуванні того, чи всі істотні обставини справи досліджені достатньо повно і об’єктивно, чи є у матеріалах справи вся інформація, необхідна для ведення захисту, а якщо є недоліки, як вони можуть бути заповнені.

Захист може повноцінно виконати свої завдання в судовому розгляді тільки за умови, якщо захисник всесторонньо і вичерпно ознайомився з наявними в справі доказами, знає їх сильні і слабкі сторони. Це відноситься не тільки до доказів, які захисник має намір використовувати для підтвердження своєї позиції, але і до тих, які можуть бути використані іншою стороною; до доказів, які можуть викликати суперечку, неоднозначно можуть бути розтлумачені, які, судячи з усього, можуть змінитися в судовому засіданні, і тому подібне [33, c. 50].

Бажано, щоб вже в результаті ознайомлення із справою у захисника склалося ясне уявлення: що йому необхідно з’ясувати в судовому розгляді, на що звернути особливу увагу і як, за допомогою яких слідчих дій це може бути зроблено.

Кожна справа індивідуальна і, зрозуміло, неможливо виробити рекомендації, придатні на всі випадки життя. В той же час корисно розглянути на окремих прикладах, як можна при уважному підході виявити ті основні питання, від з’ясування яких по суті залежить правильне вирішення справи, на дослідження яких захисникові в судовому засіданні необхідно зосередити головні зусилля.

У числі обставин, що підлягають доказуванню, в ст. 64 КПК названі винність особи в скоєнні злочину і форма її вини (тобто умисел або необережність). Вивчення практики показує, що недоліки в дослідженні доказів, необхідних для встановлення суб’єктивної сторони, – одна з найбільш поширених причин прийняття необґрунтованих вироків і скасування їх вищестоящими судами. Такі недоліки виявляються, зокрема, у справах про злочини проти життя і здоров’я громадян. Вони зустрічаються в практиці, коли виникає, наприклад, питання про розмежування умисного і необережного вбивства, вбивства (або замаху на вбивство) і спричинення тяжких тілесних ушкоджень, що потягли за собою смерть.

Як показує вивчення практики, спосіб, знаряддя злочину, характер заподіяних травм, тобто обставини, що входять в об’єктивну сторону злочину, як правило, встановлюються досить повно. Проте цього ще недостатньо для обґрунтованого висновку про зміст умислу, про мету діяння. Аналогічні по характеру дії, із застосуванням одних і тих же знарядь можуть здійснюватися як з метою вбивства, так і для спричинення різного ступеня тілесних ушкоджень, без умислу на позбавлення життя. Для правильного розмежування вказаних діянь необхідно з’ясувати і інші обставини [3, c. 225].

Розглянемо основні питання участі захисника в дослідженні доказів в судовому розгляді на прикладі, яких немало в слідчій і судовій практиці.

Надзвичайно важливо з’ясувати, які були взаємини між обвинуваченим і потерпілим до події злочину: чи могли ці відносини по своєму характеру породити у обвинуваченого умисел вчинити вбивство або зіткнення між ними було випадковим, скажімо, обопільна бійка, далека, як правило, від таких цілей. Це можна з’ясувати шляхом допиту свідків, знаючих обох учасників конфлікту. Зрозуміло, перш ніж заявити клопотання про допит того або іншого свідка, захисникові слід навести довідки про те, що може показати свідок, щоб не погіршити положення підсудного. Про це може сказати підзахисний. Крім того, захисник може скористатися правом опитування осіб, яке йому надане ст. 48 КПК.

Нарешті, велике значення мають дані про подальшу поведінку обвинуваченого після нанесення ударів. Так, важливим доказом захисту може бути встановлення того, що обвинувачений не тільки не намагався ще завдавати потерпілому ударів, по, навпаки, приймав заходи до надання йому допомозі, викликав «швидку» і тому подібне. Це слід з’ясувати у незацікавлених в результаті справи очевидців події. Крім того, шляхом відповідного запиту можна встановити, хто викликав «швидку допомогу» або клопотати про допит як свідки медичних працівників, що виїжджали на місце події (зрозуміло, за наявності у захисника підстав розраховувати, що вказані особи дадуть сприятливі для підзахисного показання) [18, c. 44].

У судовій практиці у справах про злочини проти життя і здоров’я зустрічалися випадки, коли смертельний результат був обумовлений особливостями стану здоров’я потерпілого і наступав в результаті дій, які при звичайному стані не могли привести до таких тяжких наслідків. Так, в одній зі справ підсудний обвинувачувався у вбивстві дружини шляхом нанесення їй удару по обличчю, в результаті якого виникли пошкодження судин мозку, що спричинили смерть. Проведеною за клопотанням захисту повторною судово-медичною експертизою встановлено, що у потерпілої констатувалась крихкість судин мозку, що рідко зустрічається, що і послужило причиною