Практика свідчить, що найбільші труднощі у захисника виникають при перевірці достовірності таких видів доказів, як показання потерпілого, свідка, висновок експерта, а також показання підозрюваного і звинуваченого, коли він змінює спочатку дані показання. В порівнянні з так званими німими свідками (речовими доказами і документами) показанням і висновкам живих людей притаманні помилки і брехня, які схильні до стороннього впливу. Відмовитися від таких показань неможливо, вони зазвичай складають основний масив доказів у справі. Але враховувати ймовірність спотворень, приймати всі можливі заходи до їх нейтралізації необхідно [91, c. 277].

Найбільшу важливість і разом з тим складність, перевірка показань вказаних осіб набуває, коли виникають сумніви в їх достовірності. Це відбувається найчастіше у випадках:

коли в показаннях однієї і тієї ж особи є істотні суперечності, і цьому немає розумних пояснень;

якщо дані показання суперечать іншим зібраним у справі доказам;

коли показання тієї або іншої особи в судовому засіданні істотно змінюються в порівнянні з даними на досудовому розслідуванні.

У подібних випадках від адвоката вимагається знання рекомендацій криміналістики про тактику дослідження доказів і уміння застосовувати їх. Практика свідчить, що недостовірність показань потерпілих і свідків може викликатися: добросовісною помилкою допитуваного; свідомим приховуванням або спотворенням в показаннях фактичних обставин справи, наданням помилкових показань; порушенням закону при допиті на досудовому розслідуванні або нерозумінням слідчого або неточним записом показань [81, c. 250].

З’ясувати, якою саме з перерахованих причин пояснюються дефекти показань допитуваного, далеко не завжди просто. Для цього необхідно ретельно допитати потерпілого або свідка, проаналізувати його показання, зіставити їх з іншими доказами.

Перевірка можливості помилки в показаннях. Практикою і криміналістичною наукою вироблений ряд прийомів, за допомогою яких можна допомогти добросовісному свідкові уникнути можливих помилок або подолати їх. У основі цих прийомів – врахування психології формування показань свідків.

Помилки можуть виникнути на будь-якому етапі формування показань свідків: в процесі сприйняття тих або інших подій; запам’ятовування відомостей про них; відтворення цих відомостей на допиті.

Перевірка правдивості показань допитуваного. При цьому найбільше значення має, по-перше, з’ясування можливої зацікавленості допитуваного в дачі показань, які не відповідають дійсності. Це можуть бути: особливі відносини свідка з потерпілим або обвинуваченим – споріднені, дружні або, навпаки, неприязні (це зазвичай стає відомим вже при ознайомленні з матеріалами справи, а ще раніше – з бесіди з підзахисним); власні інтереси свідка (якщо він сам причетний до протиправних дій, досліджуваних у справі, і зацікавлений в тому, щоб представити себе в найбільш вигідному світлі); тиск на свідка – домовленості, підкуп, погрози, насильство і тому подібне. Причинами необ’єктивності потерпілого буває природне відчуття обурення вчиненим проти нього посяганням, а іноді – протиправні або аморальні дії самого потерпіло, що спровокували злочин. Про зацікавленість потерпілого або свідка в певному результаті справи – найчастіше в можливо строгішому покаранні обвинуваченого – може, наприклад, свідчити неадекватно активна, агресивна поведінка допитуваного відносно обвинуваченого на слідстві і особливо в суді.

Чимале значення має з’ясування даних про особу потерпілого або свідка, його людських і моральних якостей, законопослушності, тобто всього того, що визначає, чи можна довіряти допитуваному, чи не слід побоюватися неправдивих показань.

По-друге, необхідний ретельний аналіз показань допитуваного і зіставлення їх з іншими зібраними у справі доказами [28, c. 61].

Як приклад перевірки достовірності викриваючих обвинуваченого показань можна привести вироблену вже в криміналістиці і на практиці методику перевірки показань потерпілого у справах про зґвалтування. Специфіка даної категорії справ полягає, перш за все, в тому, що в них нерідко відображаються складні життєві ситуації, конфлікти, деколи переплітаються насущні інтереси потерпілої, обвинуваченого і їх близьких.

Одна з типових ситуацій, що складаються по даній категорії справ, полягає в тому, що потерпіла (яка заявила про зґвалтування) була раніше знайома з обвинуваченим, знаходилася з ним в одній компанії або у відокремленому місці і тому подібне Обвинувачений в подібних випадках як правило, не оспорює статевого акту, але стверджує, що вчинив його з відома потерпілої. Оскільки прямих доказів, крім їх показань, але більшості таких справ не буває, показання потерпілої стають основними, якщо не єдиним доказом обвинувачення. Результат справи значною мірою ставиться в залежність від того, яку позицію займе в суді потерпіла: чи буде, як і на досудовому слідстві, викривати обвинуваченого або, як це нерідко буває, по тих або інших причинах змінить показання в його користь.

З урахуванням сказаного вирішального значення набуває ретельна перевірка достовірності показань потерпілої. У зв’язку з цим практика виробила ряд способів.

1. Перш за все необхідно з’ясувати, які були відносини між потерпілою і обвинуваченим до передбачуваного зґвалтування. Це відбувається шляхом допиту свідків, що знають як одну, так і іншого; в окремих випадках шляхом виявлення і вивчення можливого листування між ними, записів в щоденнику і тому подібне.

2. Важливе значення має поведінка потерпілої до, під час і після передбачуваного зґвалтування. У неї, а також у осіб, яким це може бути відомо, слід з’ясувати: як опинилася потерпіла па місці події – прийшла туди добровільно або була приведена, насильно або шляхом обману (особливо це суттєво, коли потерпіла виявляється з обвинуваченим в мало- або взагалі незнайомій їй компанії, наодинці у нього на квартирі і тому подібне); чи чинила вона насильникові опір, чи звала на допомогу; чи розповіла кому-небудь про те, що трапилося, чи відразу заявила про зґвалтування.

Враховуючи специфічний характер справ про зґвалтування, нерідко існуючу зацікавленість