умови, що в ході їх отримання які-небудь нові дані або об’єктивно підтверджені або спростовані попередні. Так, при огляді місця події за участю обвинуваченого за його вказівкою виявлено знаряддя злочину – ніж. Або в результаті слідчого експерименту встановлено, що обвинувачений, як він і показав на допиті, міг проникнути в приміщення через кватирку, хоча спочатку це здавалося маловірогідним. Якщо ж ніяких нових даних не отримано і все звелося до того, що, наприклад, при виході на місце події обвинувачений лише повторив показання, які дав на допиті, це залишиться все тим же визнанням. Захисникові слід заперечувати проти використання таких показань як самостійних доказів обвинувачення [74].
Обґрунтування захисником недостатності доказів в їх сукупності для обвинувачення. Після того, як встановлена відносність, допустимість і достовірність зібраних у справі доказів, вони повинні бути оцінені в сукупності з точки зору достатності для вирішення кримінальної справи. Коли мова йде про оцінку сукупності доказів, мається на увазі достатність їх для обвинувачення особи. А інше вирішення справи не завжди вимагає достатніх доказів. Навпаки, справа може бути закрита, наприклад, зважаючи на непричетність підозрюваного або обвинуваченого до вчинення злочину саме внаслідок відсутності достатніх доказів обвинувачення [75, c. 49].
Оцінка доказів проводиться дізнавачем, слідчим, прокурором при прийнятті процесуальних рішень в досудових стадіях кримінального судочинства: про притягнення як обвинуваченого особи, складанні обвинувального висновку, затвердженні його і направлення справи до суду. Але найбільш важливе значення має, звичайно, оцінка доказів судом при винесенні вироку – обвинувального або виправдувального. Саме тут приймається остаточне рішення: чи достатні представлені обвинуваченням докази в їх сукупності для винесення обвинувального вироку.
Згідно ч. 2 ст. 327 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена [48]. «Практично це означає, що докази визнаються достатніми (не кількісно, а за змістом) для винесення обвинувального вироку, коли вони переконують суд в доведеності вини обвинуваченого», коли вони приводять до переконання «в доведеності фактичних обставин справи поза розумними сумнівами». Якщо ж таке переконання не виникло, якщо залишилися неусувні сумніви у винності підсудного, то відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України вони повинні тлумачитися на користь обвинуваченого, тобто винесення обвинувального вироку виключається [46].
Наведені положення – основа діяльності захисника, коли він оспорює достатність доказів для засудження підзахисного. У зв’язку з цим необхідно розглянути дві ситуації, що зустрічаються в практиці.
Перша – коли зібрані слідством і представлені обвинуваченням докази недостатні для висновку про винність підсудного, не виключають іншої версії подій, що відбулися. Приведемо як приклад справу Ч., Є. і С., що обвинувачувалися в крадіжці товарів з магазину.
Вина Ч. була встановлена безперечно. Є. і С. участь в крадіжці заперечували. Не дивлячись на це і доводи захисту, вони також були засуджені. Захист оскаржив вирок в апеляційному порядку. У скарзі наводилися, зокрема, наступні доводи. Є. і С. не викривали ні Ч., ні допитані у справі свідки. На місці події виявлені відбитки пальців, які, як встановила експертиза, ні Є., ні С. не належать. Суд прийшов до висновку про причетність Є. і С. до злочину на тій підставі, що під час обшуку в їх будинку виявлені деякі речі з числа викрадених в магазині. З приводу цих речей Є. і С. дали суперечливі показання. Яким чином речі потрапили в їх будинок, точно не встановлено. Разом з тим деякі дані, наявні в справі, свідчать, що це могло відбутися і не в результаті участі їх обох в крадіжці: С. був приятелем Ч.; Є. одружений на сестрі останнього; до Є. приїжджала мати Ч., яка показала, що частина речей привезла вона. Таким чином, виявлення речей, хоча і давало підстави запідозрити Є. і С., за відсутності інших доказів недостатнє для визнання їх винними в крадіжці. Апеляційна інстанція скасувала вирок і закрила справу щодо Є. і С. за недоведеністю їх участі в злочині [69, c. 251].
Складніші завдання стоять перед захисником в іншій ситуації, коли є більш менш серйозні докази винності підсудного, але є і обставини, що суперечать цьому.
Одна з необхідних умов правильного вирішення справи – перевірка так званих негативних обставин, тобто таких, які не узгоджуються з версією обвинувачення, суперечать, принаймні на перший погляд, іншим фактам, які вже заздалегідь визнані встановленими.
З’ясовувати такі обставини, звертати на них увагу слідства і суду – один з найважливіших засобів захисту. Це далеко не завжди просто. Річ у тому, що в реальному житті, на практиці, коли у слідчого, прокурора, а деколи, на жаль, і у судді вже склалася певна думка про доведеність або недоведеність обвинувачення, вимога перевірки фактів, що суперечать цьому уявленню, сприймається деколи як непотрібне ускладнення в роботі, як створення зайвих труднощів. Юристи іноді виходять (свідомо або несвідомо) з того, що в подібних випадках можна покластися на своє внутрішнє переконання, інтуїцію, відкинути, проігнорувати те, що не вписується в створену вже в думці картину злочину. Подолати таке упередження, переконати слідчого, прокурора, суддів в необхідності звернути увагу на такі обставини – це вимагає від адвоката використовувати все своє уміння, професіоналізм, наполегливість.
Одне з найсильніших протидоказів – дані про алібі обвинуваченого. За наявності про це неспростовних даних обвинувальний вирок не може бути постановлений.
РОЗДІЛ 3
ОСНОВНІ ЕТАПИ ТА НАПРЯМКИ УЧАСТІ АДВОКАТА У ДОКАЗУВАННІ
3.1.