Представляється доцільним ще раз підкреслити, що зміст і тактика допиту повинна бути продумана так, щоб у будь-якому випадку не нашкодити клієнтові. Як правило, адвокат ие має права ставити запитання «навмання», нічого не знаючи заздалегідь про можливі відповіді. В одній зі справ захисник необачно почав запитувати товаришів по службі підзахисного про його характеристику і у відповідь почув негативні відгуки про нього. Захисникові слід також проявляти обережність, задаючи підзахисному або свідкам запитання, що стосуються ризикованих для захисту тем, маючи на увазі, що інші учасники процесу, перш за все обвинувачення, можуть продовжити допит в цьому напрямі в невигідному для підсудного світлі.

Послідовна змагальна побудова судового розгляду приводить іноді до виникнення досить гострих ситуацій в спорі між обвинуваченням і захистом. Тут обидві сторони повинні проявляти необхідну стриманість, діловий, коректний характер полеміки. Цілком природним є бажання допитуючого отримати показання, на які він розраховує. Але це не повинне переходити в прагнення будь-якими засобами добитися бажаної відповіді, яка підтверджуючої позицію допитуючого, обґрунтованість якої зовсім не очевидна і підлягає ще додаткової перевірки. Закон не допускає, зокрема, постановки навідних запитань, тобто таких, у формулюванні яких вже міститься бажана відповідь, підказка певної відповіді [10, c. 192].

Не можна, зрозуміло, чинити тиск на допитуваного, залякування, наприклад свідка, наполегливим нагадуванням про відповідальність за надання неправдивих показань. Недоречна при допиті (особливо потерпілих) дратівливість, прискіпливість по дрібницях, грубість і тому подібне.

Особливу обережність слід проявляти при використанні такого прийому, як перехресний допит, при якому допитуваний піддається підвищеному психологічному впливу.

У зв’язку з цим доцільно повернутися до питання про роль суду, зокрема головуючого, в дослідженні доказів і так званому регулюванні полеміки між сторонами. Початкове становище – основне навантаження в поданні і дослідженні доказів лягає на обвинувачення і захист. Проте це не означає, що судді повинні залишатися байдужими: вони мають право сприяти з’ясуванню питань, які не з’ясовані сторонами. Це може бути зроблено двома способами: а) участю у провадженні слідчих дій (зрозуміло, не підміняючи сторін); б) стимулюванням активності сторін.

3.2. Аналіз доказів у захисній промові

Один з найважливіших моментів в діяльності захисника в суді першої інстанції у кримінальних справах – виступ в дебатах сторін. Значення захисної промови визначається тим, що у ній адвокат підсумовує виконану в ході судового слідства роботу і висловлює свою думку з приводу питань, які суду належить вирішити в нарадчій кімнаті. І поза сумнівом основна частина промови адвоката – аналіз зібраних у справі доказів [76, c. 148].

Заснована на фактах переконлива промова адвоката може суттєво вплинути на рішення суду. Але для цього захисна промова повинна відповідати принаймні двом умовам.

Перш за все, промова повинна бути доказовою: у основі її повинні лежати фактичні дані, встановлені в результаті судового слідства. Зрозуміло, в оцінці цих даних захисник висловлює власну думку, але цю думку повинно бути аргументовано. Всі твердження і доводи, що наводяться адвокатом в своїй промові, повинні бути підготовлені в процесі його участі в дослідженні доказів на всьому протязі провадження у справі і, головне, в судовому розгляді. Якщо в ході досудового розслідування і в судовому слідстві захисник не зробив всього необхідного, щоб спростувати докази обвинувачення або хоч би поставити їх під сумнів, а також підтвердити свої доводи і спробує зробити це тільки в дебатах сторін, тобто компенсувати відсутність фактичних даних красномовством, його виступ, як правило, не приведе до бажаних результатів.

Під аналізом доказів ми розуміємо не просте відтворення, переказ показань допитаних у справі осіб, оголошених документів та інших наявних в справі доказів, а саме їх аналіз, тобто дослідження доброякісності джерела, зміст доказів, обґрунтування думки захисника про їх відносність, допустимість, достовірність і достатність зібраних доказів в сукупності для ухвалення судом того або іншого рішення.

Так, аналізуючи показання потерпілих, свідків, необхідно звернути увагу на індивідуальні якості допитаних, можливість правильного сприйняття ними обставин, що мають значення для справи, і дачі показань про них; на об’єктивність свідка або, навпаки, його зацікавленість в результаті справи; па позитивні і негативні дані про особу допитаного, тобто дати чітку і зрозумілу відповідь на питання про те, чи можна довіряти цьому джерелу доказів.

Далі необхідно критично розглянути суть показань названих осіб, показати послідовність або, навпаки, суперечність їх показань, причому не тільки в тому сенсі, що, наприклад, свідок на різних допитах дав різні показання, але і з точки зору внутрішньої несуперечності тих або інших його тверджень [88, c. 70].

Так, якщо потерпілий стверджує, що добре розглянув грабіжника і потім впізнав його, але на питання захисту відповідає, що події відбувалися в темний час доби в неосвітленому місці, захист, поза сумнівом, повинен звернути увагу на цю внутрішню суперечність. Наведений приклад очевидний. Але у ряді випадків для того, щоб розкрити подібні суперечності, необхідне ретельне зіставлення тих або інших показань особи.

Поза сумнівом, аналіз доказового матеріалу вимагає зіставлення даних доказів з іншими, як наявними в справі, так і додатково отриманими в ході їх перевірки, у тому числі і за клопотанням захисту.

Оскільки суд повинен оцінити всі зібрані у справі доказу в сукупності, захист також зобов’язаний розглянути їх у взаємозв’язку, взаємозалежності. Коли адвокат стверджує, що наявні докази недостатні для винесення обвинувального вироку, необхідно показати, що представлені в обґрунтування обвинувачення дані не виключають іншого