Краща школа для початківців (та і не тільки початківців) та тих, хто готується до адвокатської діяльності, – вивчення скарбниці опублікованих мов кращих російських судових ораторів: А.Ф. Коні, В.Д. Спасовича, Ф.Н. Плєвако, П.О. Александрова, С.О. Андрєєвського, К.К. Арсеньєва та ін.

Читати мови наших попередників і, наскільки це можливо, сучасників потрібно не для того, щоб їх копіювати (це неможливо, бо кожна справа індивідуальна, неповторно, і слова, що блискуче прозвучали в одній ситуації, можуть виявитися абсолютно недоречними і смішними в іншій і лише сконфузити виступаючого). У справжніх майстрів слід вчитися тонкому, переконливому юридичному і психологічному аналізу, виробити уміння знайти в справі те особливе, ту «родзинку», яка дозволила б переконати слухачів в своїй правоті, реально вплинути на рішення суду.

3.3. Участь захисника у доказуванні при розгляді кримінальної справи в апеляційній, касаційній інстанціях та в порядку виключного провадження

Коли сторона захисту погоджується з постановленим судом вироком, участь захисника в доказуванні на цьому закінчується. Якщо ж підсудний і захисник вважають вирок незаконним, необґрунтованим або несправедливим або якщо з цих підстав питання про перегляд вироку ставить сторона обвинувачення, вказана діяльність захисника може бути продовжена і у вищестоящих судових інстанціях, куди згідно із законом можна оскаржити вирок. На цих етапах судочинства участь захисника в доказуванні виражається в: а) аналізі і оцінці зібраних у справі доказів в апеляційній або касаційній скарзі (ст. 350 КПК), запереченнях проти скарги чи подання прокурора, а також у виступах (поясненнях) в обґрунтування своїх доводів в апеляційній або касаційній інстанціях; б) безпосередньому дослідженні доказів в апеляційній і касаційній інстанціях [94, c. 219].

Коли оспорюються висновки суду (або твердження в поданні прокурора) з приводу встановлення фактичних обставин справи, вимоги захисника про перегляд вироку або, навпаки, про залишення його без зміни базуються на положенні закону, згідно якому однією з підстав скасування або зміни вироку служить невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінальної справи, встановленим судом першої або апеляційної інстанції (ст. 367 КПК).

Згідно ст. 369 КПК вирок чи постанова вважаються такими, що не відповідають фактичним обставинам справи: 1) коли висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні; 2) коли суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; 3) коли при наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку (постанові) не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; 4) коли висновки суду, викладені у вироку (постанові), містять істотні суперечності.

У скарзі захисника, його виступі у вищестоящому суді повинно бути переконливо обґрунтовано, доведено наявність хоч би однієї з вказаних підстав до перегляду вироку.

КПК України пред’являє певні вимоги до змісту апеляційної та касаційної скарг (ст. 350 КПК), які, зрозуміло, відносяться і до захисника.

Складання скарг, в яких ставиться питання про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, представляє певну трудність навіть для юриста. Основний недолік багато таких скарг полягає в їх неправильній аргументації. Замість обґрунтованої критики, спростування висновків суду автор скарги іноді висловлює свою позицію з приводу доведеності або недоведеності обвинувачення або окремих обставин справи, стверджуючи, що саме його думка – єдино правильна.

Не можна забувати, що право остаточної оцінки доказів (тобто вирішення питання, які докази вважаються достовірними і які висновки з них виходять) належить суду. Немає підстав розраховувати, що, наприклад, апеляційна інстанція відкине, визнає неправильними висновки суду першої або апеляційної інстанції тільки тому, що з ними не згодні засуджений або захисник. Безперспективно доводити в скарзі, що, наприклад, суд неправильно повірив потерпілому, який викривав підсудного у вчиненні злочину, тоді як повинен був повірити підсудному, який заперечував свою вину. Але, безумовно, можна і потрібно, ґрунтуючись на фактах, на наявних в справі доказах, конкретно показати, що твердження потерпілого спростовуються, а пояснення підсудного, навпаки, підтверджуються конкретними матеріалами справи [84, c.255-256].

Апеляція як одна з форм оскарження і перегляду вироків існувала у російському дореволюційному кримінально-процесуальному законодавстві та ліквідована у 1917 р. і відновлена у чинному КПК з внесенням змін у 2001 році.

На відміну від інших форм перегляду вироків апеляційна інстанція перевіряє законність, обґрунтованість і справедливість вироку не за письмовими матеріалами справи (як це відбувається в основному у касаційній інстанції), а шляхом безпосереднього дослідження доказів. Цим визначається і ширший обсяг прав апеляційного суду: визнавши вирок суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим або несправедливим і скасувавши його, апеляційний суд не направляє справу на новий розгляд, а ухвалює новий вирок. При цьому новий вирок може бути виправдувальним замість раніше постановленого обвинувального (або справа може бути закрита), менш суворим або, навпаки, обвинувальним замість колишнього виправдувального, якщо цього вимагає обвинувач і суд визнає його доводи обгрунтованими [70, c. 142-143].

Таким чином, на апеляційне провадження розповсюджуються (за передбаченими у КПК винятками) норми, що регламентують загальні умови судового розгляду, порядок проведення підготовчої частини судового засідання, судового слідства, дебатів сторін і останнього слова підсудного, винесення вироку.

Що стосується винятків із загального порядку розгляду, то вони стосуються переліку осіб, участь яких в засіданні апеляційного суду обов’язкова.

Захисник бере участь в засіданні апеляційного суду, якщо він запрошений підсудним, за його дорученням або з його згоди, а також коли участь захисника обов’язкова згідно із законом.

Якщо дослідження доказів, слідчі дії проводяться тут за