Вирок, ухвала чи постанова суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції. Висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювалися і стосовно яких відповідно до вимог частини першої статті 299 і статті 301 КПК докази не досліджувалися, не перевіряються.

Якщо розгляд апеляції дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли, апеляційний суд зобов’язаний прийняти таке рішення.

При цьому не може бути допущене погіршення їх становища. Така перевірка може вимагати розширення меж дослідження, але це з’ясується вже в процесі розгляду справи. Крім того, у інших осіб, будуть, очевидно, свої захисники. Ми ж ведемо мову про діяльність захисника, який оскаржив вирок або заперечує проти скарги або подання, направлених на погіршення положення підзахисного.

Особливості дослідження обставин справи в апеляційній інстанції визначають положення гл. 30 КПК, які захисник повинен враховувати в своїй діяльності:

а) судове слідство починається не з викладу обвинувачем пред’явленого підсудному обвинувачення або викладу заяви приватним обвинувачем, як в суді першої інстанції, а з короткого викладу головуючим змісту вироку, а також суті скарги і заперечень на них. Це дозволяє відразу ж намітити, що саме з точки зору захисту необхідно з’ясувати, досліджувати в засіданні суду апеляційної інстанції, і разом з тим відсіяти те, що встановлене безперечно, не викликає сумнівів і ніким не оспорюється, що тільки буде без потреби ускладнювати розгляд справи;

б) після доповіді головуючого апеляційний суд заслуховує виступи сторони, що подала скаргу, і заперечення іншої сторони. Незалежно від того, чи виступає захисник з обґрунтуванням скарги або із запереченнями, він повинен навести (не повторюючи, зрозуміло, всього сказаного в скарзі або в письмовому запереченні) основні доводи, а також докази, підтверджуючі його позицію, які він вважає за необхідне дослідити в судовому засіданні;

в) що стосується свідків, які були допитані в суді першої інстанції, то відповідно до ст. 362 КПК вони допитуються в засіданні суду апеляційної інстанції, якщо їх виклик суд визнав обов’язковим.

г) захисник має право клопотати про виклик нових свідків, провадження судової експертизи, про витребування речових доказів і документів, в дослідженні яких було відмовлено судом першої інстанції [49, c. 628-630].

Не треба забувати, що питання про виклик в засідання суду апеляційної інстанції свідків і інших осіб повинне вирішуватися в рішенні про призначення судового засідання. Щоб суддя міг своєчасно ухвалити таке рішення, клопотання про виклик свідків і експертів, як і про витребування інших доказів, повинно міститися в скарзі або запереченні захисника або додаватися до цих документів. Звичайно, таке клопотання захисник має право заявити і безпосередньо в засіданні суду. Але це може спричинити необхідність відкладення слухання справи, що небажано;

д) відповідно до ст. 362 КПК в засіданні суду апеляційної інстанції ведеться протокол;

е) нарешті, згідно ст. 383 КПК вирок і ухвала суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені засудженим (виправданим) і його захисником в касаційному порядку.

Касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого.

Якщо задоволення скарги чи подання дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги або щодо яких не внесено подання, касаційний суд зобов’язаний прийняти таке рішення.

ВИСНОВОК

Проблема участі адвоката-захисника в кримінально-процесуальному доказуванні є головною складовою частиною більш загальної проблеми захисту в кримінальному процесі, а остання похідна від проблеми змагальності сторін в кримінальному судочинстві, яка найважче піддається вирішенню щодо стадії досудового розслідування. Якщо у стадії судового розгляду цей принцип тепер реально діє, то на досудовому розслідуванні він як і раніше має обмежену дію, що обумовлене багато в чому і об'єктивними чинниками, оскільки сама ідея повної змагальності в досудовому провадженні практично не реалізовується.

Законодавча спроба посилення начал змагальності на досудовому слідстві шляхом надання адвокатові-захисникові права активніше брати участь у доказуванні у кримінальній справі не повністю виправдала очікувань прихильників такого рішення. Закріплене у законі України „Про адвокатуру” та КПК України право захисника збирати докази шляхом отримання предметів, документів і інших відомостей, опитування осіб за їх згодою, витребування довідок, характеристик, інших документів по суті справи не привнесла нічого нового через відсутність заснованого на правовідносинах механізму реалізації цього права. Більш того, ця спроба в принципі не могла бути плідною, тому що сама ідея надання захисникові реальної можливості змагатися зі стороною обвинувачення у збиранні доказів на досудовому слідстві теоретично неспроможна, вона не відповідає історичному досвіду і призначенню захисника у кримінальному процесі, його реальним можливостям, які просто є неспівставними з можливостями: правоохоронних органів держави.

Шлях до вирішення даної проблеми полягає в тому, щоб встановити надійний механізм такої взаємодії із слідством, який би дозволяв захисникові реалізувати будь-який свій намір отримати докази «руками» органу дізнання або досудового слідства шляхом провадження слідчих дій. Головною ланкою такого механізму