Є випадки, коли явка для участi в справi захисника, обраного пiдозрюваним, не можлива протягом 24 годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи пiдсудним, – протягом 72 годин, тому дiзнавач, слiдчий, суд або суддя мають право запропонувати їм запросити iншого захисника, або забезпечують їм захисника. В даному випадку обов’язок забезпечити участь захисника покладається на керiвника адвокатського об’єднання за мiсцем провадження справи (частина 3 статтi 47 КПК України ).

Однiєю причиною, яка негативно позначається на участi адвокатiв в кримiнальних справах за призначенням, є сьогоднiшнiй порядок оплати їх працi [64, c. 17]. Оплата працi адвоката, якщо вiн брав участь в кримiнальнiй справi за призначенням, i при звiльненнi пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсудного вiд оплати юридичної допомоги через малозабезпеченiсть проводиться за рахунок держави в порядку, встановленому Порядком оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.1999 р. № 821 [66].

Ще однiєю з причин складностi органiзацiї виконання адвокатами захисту за призначенням є те, що в цих випадках оплата працi адвоката здiйснюється не на загальних засадах, а провадиться державою з наступним стягненням вiдповiдних сум з осiб, щодо яких здiйснюється захист за фiксованими ставками, розмiр яких є мiзерним [72, c. 156].

Незадовiльний порядок оплати вiдповiдної роботи адвоката породжує абсолютну незацiкавленiсть адвоката у виконаннi цих функцiй замiсть своєї звичайної роботи за угодами з клiєнтами. Адвокатами висловлюється незадоволення з того приводу, що повна ставка нараховується лише за повний робочий день, адже не секрет, що зважаючи на реалiї кримiнального провадження, дуже часто адвокат витрачає години i днi в очiкуваннi тих чи iнших слiдчих дiй або судових засiдань, якi вiдкладаються, зриваються, затягуються з причин, пов’язаних з недосконалiстю дiяльностi слiдчих органiв i суду, в усякому разi з причин, що в жоднiй мiрi не залежать вiд захисника [73]. Крiм того, незважаючи на тривалiсть тiєї чи iншої дiї, адвокат фактично витрачає цiлий день, на який її призначено, – адже точно розрахувати промiжок часу, який вона займе, адвокат завчасно не може, бо це залежить не лише вiд нього, а й вiд iнших учасникiв процесу i вiд об’єктивних факторiв.

Також слiд врахувати, що адвокат працює, докладає професiйних зусиль i витрачає час не лише тодi, коли вiн безпосередньо бере участь в певних слiдчих дiях або судових засiданнях, а й пiд час пiдготовки до них, яка iнодi займає не менше, а бiльше часу [77, c. 179].

Ця проблема оплати працi адвокатiв за призначенням не є суто українською. Вона є предметом суперечок i в Росiї, Францiї, рядi iнших країн. Для вирiшення даної проблеми пропонуються рiзнi шляхи. Один з них – це створення державної чи мунiципальної адвокатури для забезпечення захисниками пiдозрюваних, обвинувачених, пiдсудних, якi через матерiальну неспроможнiсть не мають змоги скористатись платними послугами адвокатiв. Проте дана пропозицiя не витримує критики, оскiльки цi структури, фiнансуючись з державного бюджету, не будуть приваблювати досвiдчених i квалiфiкованих адвокатiв, в зв’язку з порiвняно невисокою оплатою працi. Мунiципальнi чи державнi адвокатури таким чином стануть мiсцем, де будуть працювати адвокати, послуги яких як приватних адвокатiв не користувались попитом, або яке використовуватимуть молодi, ще не досвiдченi адвокати як «плацдарм» для переходу згодом у «традицiйну» адвокатуру. Тому державнi адвокатури приреченi бути структурами з працiвниками на порядок нижчої квалiфiкацiї, хоча на плечах їх, можливо, будуть лежати справи не менш складнi, нiж у адвокатських об’єднаннях [89, c. 21].

Звичайно це не сприятиме забезпеченню права пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсудного на захист. Тому iншим виходом бачиться створення спецiальних фондiв для доплати послуг адвокатiв за призначенням, як це iснує, зокрема, в Англiї чи Нiмеччинi. Цi фонди, будучи сформованими з вiдрахувань адвокатських об’єднань, благодiйних внескiв, доплачували б певну суму до оплати, яку здiйснює держава за послуги адвоката за призначенням, що допомогло б в деякiй мiрi вирiшити цю проблему.

1.3 Права та обов’язки адвоката

Права та обов’язки захисника визначаються його функцiями в кримiнальному процесi. Звичайно, основною функцiєю захисника є захист пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсудного, тобто сукупнiсть процесуальних дiй, направлених на спростування обвинувачення, на встановлення невинностi обвинуваченого чи на пом’якшення його вини [31, c. 44].

Деколи в процесуальних дiях захисника проявляється iнша, не властива, здавалось би, йому функцiя – обвинувальна. Бона можлива тiльки в тих випадках, коли для розкриття iстини, i захисту свого пiдзахисного доводиться з’ясовувати i ступiнь вини iнших обвинувачених чи пiдсудних, а також пiдтримувати версiю пiдзахисного про вчинення злочину iншим пiдсудним чи про домінуючу роль останнього в скоєному злочинi. Ще одна функцiя захисника витiкає з виховно-профiлактичної функцiї кримінального процесу.

Ця функцiя полягає в тому, щоб виявити обставини, якi сприяли вчиненню злочину чи визначили несприятливе формування особистостi обвинуваченого, оскiльки встановлення їх не суперечить iнтересам обвинуваченого. Сприяти здiйсненню кримiнальним судочинством завдань по попередженню злочинiв, вихованню громадян в дусi неухильного виконання законiв. Цi функцiї захисника здiйснюються за допомогою його прав та обов’язкiв [17, c. 65].

Частиною 1 ст.48 КПК України передбачено, що захисник зобов’язаний використати всi зазначенi в законi засоби захисту для з’ясування обставин, що виправдовують пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсудного або пом’якшують чи виключають їх вiдповiдальнiсть i