Останнiм часом дедалi частiше висловлюється думка про розширення прав захисника в сферi надання доказових матерiалiв. I справдi, реалiзацiя конституцiйних засад права на захист пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсудного вимагає розширення права захисника на збирання доказового матерiалу, вирiшення порядку визнання їх доказами, надання захисту права самостiйного збирання доказiв, наприклад, у сферi проведення та отримання результатiв експертиз [51, c. 26]. Вiдповiднi закони, що регламентують адвокатську дiяльнiсть, необхiдно удосконалити таким чином, щоб на звернення адвоката, який бере участь в справi щодо отримання необхiдних документiв з установ чи органiзацiй, вiд посадових осiб була реакцiя, адекватна реакцiя на запит слiдчого. Розширення прав захисника по поданню доказiв сприятиме змiцненню принципу змагальностi правосуддя, проте це слiд робити зважено, щоб не змiшувати функцiю захисту з оперативно-розшуковою дiяльнiстю [8, c. 38].

Захисники також повиннi з найбiльшою ефективнiстю використати i тi права по поданню доказiв, якi наданi йому чинним законодавством. Але, на жаль, участь захисника в справi часто зводиться до збирання i подання документiв, що характеризують особу обвинуваченого чи пiдсудного.

Право заявляти клопотання – це один з найпоширенiших i найефективнiших засобiв захисту пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсудного. Спрямованiсть клопотання – це встановлення i виявлення обставин, якi виправдовують обвинуваченого чи пом’якшують його вiдповiдальнiсть [55].

Клопотання бувають рiзних видiв: клопотання про виклик i допит свiдкiв, про витребування i приєднання документiв, про призначення експертизи, про ознайомлення з матерiалами справи, про скасування запобiжного заходу, про повернення справи на додаткове розслiдування тощо. Проте захисник повинен подавати клопотання лише про вияснення тих обставин, якi вiдповiдають iнтересам захисту. Якщо виявлення цих обставин може привести до подвiйного результату – або на користь захисту, або на користь обвинувачення (особливо це стосується клопотань про призначення експертиз, результат яких наперед не передбачений), то захисник повинен утриматись вiд заявления таких клопотань, а спершу самому переконатись в позитивному для захисту результаті можливого клопотання [15, c. 38-39].

Вiдповiдно до ст. 221 КПК надає право заявляти клопотання усно або письмово. Проте очевидно, що оформлюючи клопотання письмово, адвокат вiдноситься до нього бiльш вiдповiдально – вiн вимушений аналiзувати обставини справи, зiбранi докази, аргументувати заявлену просьбу. Це зобов’язує i слiдчого, який не може невмотивовано вiдхилити переконливо обґрунтоване клопотання. Виявивши пiдстави для вiдводу щодо суддiв чи iнших учасникiв процесу (cт.cт.54-56, 58, 60, 62, 63), захисник може заявити їм вiдвiд.

Захисник має право подавати скарги на дiї та рiшення особи, яка проводить дiзнання, слiдчого, прокурора, суддi i суду. Скарги можуть бути поданими в усному i письмовому виглядi, причому вони заносяться до протоколу [41, c. 70]. Наприклад, захисник може оскаржувати дiї i рiшення слiдчого прокуророві. Вiн може робити це як безпосередньо прокуророві, так i через слiдчого, причому в останньому випадку слiдчий протягом доби направляє прокурору скаргу разом з пояснениям, які мiстять мотивованi вiдповiдi на доводи захисника. Якщо скарга обґрунтована, то слiдчий або прокурор можуть зупинити виконання оскаржуваної дiї. Прокурор пiсля одержання скарги протягом 3 днiв повинен вирiшити її i повiдомити про результат захисника.

Захисник може оскаржувати затримання, санкцiю на арешт, незаконнi дiї під час допитiв, iнших слiдчих дiй.

Питання про обов’язки захисника бiльш складне. В ч. 1 ст.48 КПК передбачено, що захисник зобов’язаний використати всi зазначенi в законі засоби захисту для виправдання чи пом’якшення вiдповiдальностi пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсудного. Але чи можна це розглядати як процесуальний обов’язок захисника? Виконання обов’язкiв повинне бути забезпечене певними гарантiями. Гарантiй же, що забезпечують виконання цього обов’язку, процесуальний закон не мiстить.

Процесуальнi санкцiї, що спонукають суб’єктiв доказування (слiдчого, прокурора, суд) дiяти певним чином, до захисника незастосовнi. Правда обвинувачений, переконавшись в недобросовiсностi захисника, може вiдмовитись вiд його послуг, i захисник вибуває з процесу. Проте чи є це санкцiєю? Захисники за призначенням, самi часто не бажаючи здiйснювати захист за мiзерну оплату, яка до того ж мiсяцями не виплачується, i не маючи права рекомендувати обвинуваченому вiдмовитись вiд їх послуг, iнодi своїми недобросовiсними дiями можуть не прямо примусити обвинуваченого вiдмовитись вiд нього [38, c. 3]. Крiм того, пiд всiма зазначеними в законі засобами захисту розумiються, звичайно ж, права захисника на побачення з обвинуваченим, на подання доказiв, на заявлення клопотань. Але ж не може бути обов’язку використовувати права. Тому норму, передбачену ч. 1 ст. 48 КПК швидше можна вважати завданням захисника в кримiнальному процесi.

На мою думку, до процесуальних обов’язкiв захисника слiд вiднести:

- обов’язок здiйснювати прийнятий на себе захист;

- обов’язок дотримання адвокатської таємницi, тобто нерозголошення вiдомостей, якi стали йому вiдомi у зв’язку з виконанням професiйних обов’язкiв;

- недопустимiсть розходження позицiй захисника i пiдзахисного, коли обвинувачений заперечує свою вину, а захисник переконаний у його винностi;

- обов’язок явки захисника для участi в тих процесуальних дiях, в яких участь його є обов’язковою;

- обов’язок дотримуватися порядку пiд час судового засiдання та iн.

Захисник нi пiд яким приводом не може вiдмовлятись вiд захисту пiдозрюваного, обвинуваченого, пiдсудного. Причому вiн не може спонукати прямо чи опосередковано вiдмовитись вiд його допомоги, коли нема обставин, що виключають його участь в справi (ст.61 КПК). Вiдмова захисника в такому випадку не може розглядатись як добровiльна.

Але випадки вiдмови вiд захисту за призначенням деколи мають мiсце на практицi, i головною причиною ухилення адвокатiв вiд участi в