Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чин-ному законодавству. Але свобода підприєм-ницької діяльності не означає "вседозво-леність". Така діяльність піддається регулю-ванню державою в рамках існуючого законодавства [5, с. 81].

У Господарському кодексі України вста-новлені підстави і цілі обмеження прав суб'єктів господарювання, тобто межі вияву власної волі і дій у своєму інтересі. Підста-вою є лише закон, а цілі мають "публічний" характер - цілі захисту моральності, життя, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, основ правопорядку, забезпечення без-пеки суспільства і держави, охорони навко-лишнього середовища. Саме в цих цілях за-конодавством встановлені обмеження і забо-рони щодо недобросовісної реклами, заборо-на підприємству, оголошеному банкрутом, вчиняти певні дії, що суперечать інтересам його кредиторів, відступати від стандартів (зокрема, покликаних охороняти здоров'я населення та ін.).

1.2. Поняття, ознаки та види суб'єктів господарювання у сучасному господарському праві України

Згідно із ст. 2 Господарського кодексу України, учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самовря-дування, наділені господарською компетенцією, а також громадя-ни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Проте не всi перелічені категорії осіб є суб'єктами господарських правовід-носин. Такими суб'єктами є лише ті учасники відносин у сфері господарювання, яким притаманна сукупність необхідних для цього ознак, а саме:

1) безпосереднє здійснення господарської діяльності (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг), що є предметом діяльності індивідуальних підприємців, підприємств різних організаційно правових форм, виробничих кооперативів, інших господарських організацій основної ланки економіки, або керівництво господарською діяльністю, що притаманно власникам майна підприємств, господарським об'єднанням, промислово-фінансовим групам;

2) створення (набуття статусу суб'єкта господарських відносин) у встановленому законом порядку, хоча порядок створення для різних суб'єктів господарських відносин різний - залежно від виду (суб'єкт господарювання чи організація господарського керівництва), організаційно-правової форми (унітарне підприємство, господарське товариство, виробничий кооператив), основного або виключного виду діяльності (комерційний банк, страхова компанія, фондова біржа, промислово-фінансова група та ін.); набуття статусу суб'єкта господарських відносин (що зазвичай завершальною стадією процесу створення господарської організації), як правило, пов'язується з їх державною реєстрацією; державна реєстрація може здійснюватися в загальному порядку (передбачений ст. 58 Господарського кодексу України та Законом України в 15.05.2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців"[32] або в спеціальному порядку (передбачається Законом "Про банки і банківську діяльність" [24] - статті 17-18, 22, Законом "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні"[16] - пункти 13-14 ч. 2 ст. 7; "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)"[26] (статті); По-становою Кабінету Міністрів України від 20.07.1996 р. № 781 "Про затвердження Положення про створення (реєстрацію), реорганіза-цію та ліквідацію промислово-фінансових груп"[40] (п. 2) та ін.; наявність майна, необхідного для здійснення обраної суб'єк-том або покладеної на нього господарської діяльності чи керівництва такою діяльністю; таке майно може закріплюватися за суб'єктами господарського права на різних правових титулах: праві власності (господарські товариства, виробничі кооперативи), праві повного господарського відання (державне та комунальне комерційні підприємства), праві оперативного управління (казенне підприємство, комунальне некомерційне підприємство), праві користування (мо-же застосовуватися з будь-яким з названих правових титулів; є ха-рактерною ознакою орендного підприємства); для філій, представ-ництв та інших відокремлених підрозділів ч. 5 ст. 55, ст. 138 Господарського кодексу передбачається закріплення майна на праві оперативно-господарського використання, зміст якого визначає господарська організація, до структури якої належить такий під-розділ; наявність господарської правосуб'єктності, тобто визнаної державою за певним суб'єктом господарювання можливості бути cуб'єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обо-в'язки, відповідати за їх належне виконання і мати юридичну мож-ливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень); обсяг господарської правосуб'єктності учасників гос-подарських правовідносин фіксується в законі та в їх установчих документах і залежить від низки чинників (зокрема, від правового титулу майна, виду та характеру діяльності).

Суб'єкти господарського права - це учасники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють гос-подарську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення та-кої діяльності майно і володіють господарською правосуб'єктністю [48,с.59].

Суб'єкти господарського права надзвичайно різноманітні і тому їх класифікують, тобто поділяють на групи, за певними критерія-ми (ознаками).

За критерієм характеру здійснюваної діяльності розрізняють:

-

-

Залежно від форм власності, на базі якої вони функціонують, розрізняють державні, комунальні, колективні, приватні та змішані (функціонують на базі двох і більше форм власності) суб'єкти гос-подарського права. До перших (державних) належать державні та казенні підприємства, державні господарські об'єднання. До других (комунальних) належать комунальні підприємства, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи. До третіх (колективних) - господарські товарист-ва, виробничі кооперативи, добровільні господарські об'єднання, унітарні підприємства, створені