По-третє, розробники нового ЦК "грі-шать" і проти теорії самого цивільного права. Зокрема, при пильнішому погляді на перелік складових єдиного майнового комплексу - підприємства виникають кілька запитань щодо особи, яка є суб'єк-том усіх прав, які включені до цього пере-ліку (ч. 2 ст. 191 ЦК). Так, потребують ви-значення особа кредитора, який може скористатися правом вимоги, особа борж-ника, який повинен віддавати борги, а також питання, кому слід використову-вати і захищати права на позначення та інші виключні права. Хто ж є носієм усіх названих прав? Саме підприємство? Але і воно, за ст. 191 ЦК, лише нерухомість-єдиний майновий комплекс. Його влас-ник? Відповідь може бути ствердною ли-ше щодо прав на позначення, які інди-відуалізують підприємство. У цьому ви-падку можна допустити, що вони (права на позначення) є приналежністю головної речі (підприємства), з усіма наслідками, передбаченими ст. 186 ЦК.

Інша справа - права вимоги і борги. За загальними правилами зобов'язального права вони пов'язуються сучасною на-укою цивільного права із суб'єктом і не можуть існувати без останнього. Стаття-ми 509 і 510 ЦК визначаються сторонни зобов'язання, якими є особи - кредитор і боржник. Саме особи, а не речі та майно. Заміна сторони у зобов'язанні може бути здійснена на умовах повного або сингу-лярного правонаступництва. Перше по-в'язується із смертю і спадкуванням для фізичних осіб і реорганізацією - для юри-дичних, що виключає його застосування при укладенні договорів, об'єктом яких є підприємство. Сингулярне правонаступництво відбувається у вигляді цесії, або переводу боргу у визначеному законом порядку. А закон, між тим, вимагає не ли-ше обов'язкового повідомлення боржни-ків у разі уступки вимоги, а й згоди кре-диторів при переводі боргу [55,с. 663-665; 44,с. 7-11]. Якщо перше є певним обтя-женням при купівлі-продажу підприєм-ства, то друге - може стати невиконуваною умовою при здійсненні подібного правочину. І в жодному разі не можна пристати на думку І. Галіахметова про можливість застосування норм ст. 541 ЦК (солідарна відповідальність) у разі прода-жу єдиного майнового комплексу підпри-ємства без отримання від кредиторів зго-ди на перевід боргу [53,с.80]. По-перше - відсутня пряма вказівка закону на солі-дарну відповідальність продавця і покуп-ця підприємства, що є обов'язковою умо-вою такої відповідальності. А, по-друге - неподільність зобов'язання як підстава солідарної відповідальності за ст. 541 сто-сується первісного зобов'язання (креди-тор - продавець підприємства) і аж ніяк не договору купівлі-продажу самого під-приємства.

Крім того, процедура купівлі-продажу підприємства - єдиного майнового ком-плексу є вкрай довготривалою. Якщо ви-конувати всі ті дії (інвентаризація, аудит, отримання згоди кредиторів тощо), які І. Галіахметов справедливо вважає необ-хідними для укладення такого договору [53,с.81], то його підписання може за-тягнутися на невизначений строк. Однак такий стан є неприйнятним для сучасної економіки, в якій швидкість обігу капіта-лу є чи не головною умовою виживання господарюючих суб'єктів.

Отже, наведене вказує на хиткість норм ст. 191 ЦК, які з об'єктивних при-чин не здатні виконати поставлених пе-ред ними завдань - включити до господарського обороту такий об'єкт, як під-приємство. Для виправлення ситуації і створення умов для відчуження цілісних (єдиних) майнових комплексів, що вико-ристовуються для здійснення господар-ської діяльності, у ст. 191 ЦК термін "під-приємство" має бути замінений на інший, який більше відповідає суті відносин і не вносить плутанини в юридичну тер-мінологію. Ще одна вимога - він має бу-ти узагальнюючим щодо таких понять, як "завод", "фабрика", "шахта", тощо. На нашу думку, гідною заміною буде термін "заклад", що застосовувався у праві дореволюційної Росії з метою по-значення саме майнового комплексу. Для його уточнення може бути використаний прикметник "господарський". Також по-требує перегляду і склад цілісного (єдино-го) майнового комплексу - господарсько-го закладу. З переліку, що міститься у ст. 191 ЦК, слід виключити права вимоги і борги, з причин, що були наведені вище. Стосовно третього значення терміна «підприємство», яким він позначає су-б'єкт права, то більш-менш однозначним підходом вирізняються господар-сько-правова. наука і відповідне зако-нодавство. У ч. 1 ст. 62 ГК цим терміном названий "...самостійний суб'єкт господа-рювання, створений компетентним орга-ном державної влади, або органом міс-цевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематично-го здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності..." Ще більше акцентує увагу на суб'єктності підприємства перелік йо-го ознак, що наводиться у ч. 4 ст. 62 ГК, до якого включена і належність підпри-ємств до юридичних осіб - поняття, що, безумовно, позначає суб'єкта прав.

У ГК отримала відображення і закріп-лена позиція науковців стосовно підприємства як узагальнюючого поняття (кате-горії), яким об'єднуються всі суб'єкти господарювання, що здійснюють вироб-ничу, науково-дослідну, торговельну ді-яльність і є господарськими організа-ціями будь-яких форм власності та орга-нізаційно-правових форм [81,с.59-60]. Це дає підстави у господарському праві роз-глядати поняття підприємства як родове відносно таких видових понять, що утво-рюють його понятійний ряд: "державне підприємство"; "комунальне підприєм-ство"; "підприємство колективної власності"; "приватне підприємство"; "господар-ське товариство"; "виробничий кооператив". Сучасні автори розглядають підприєм-ство як різновид господарських організа-цій [7,с.110] - юридичних осіб, які здійс-нюють господарську діяльність та зареє-стровані в установленому законом поряд-ку (ч. 2 ст. 55 ГК). Це провокує виникнен-ня щонайменше двох питань: про інші види господарських організацій