Системний аналіз норм ГК та наукова література [ 82, с.110-111; 70,с. 282-284] дозволяють виділити, окрім підприємств, ще кілька видів господарських організацій: 1) обслуговуючі (сер-вісні) організації - банки, страхові та інвестиційні компанії, фондові і товарні біржі тощо; 2) об'єднання підприємств (асоціації, корпорації, концерни тощо); 3) органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування як органи гос-подарського керівництва. Стосовно першого з цих підвидів господарських ор-ганізацій при їх розмежуванні з підприємствами мають бути застосовані висновки Г. Пронської [74,с.4], підтримані іншими дослідниками [64,с.12], - підпри-ємством може бути визнана лише та організація, що працює в таких сферах господарювання, як виробництво, науко-во-дослідна діяльність і торгівля. Усі інші галузі господарювання мають вдосталь особливостей при їх здійсненні і потребують більш жорсткого державного регулю-вання. Щодо двох інших підвидів гос-подарських організацій, то їх від під-приємств відрізняє зміст діяльності - во-ни виконують функції господарського ке-рівництва.

Провідна роль підприємств не лише у період переходу до ринкових відносин, а й у подальшій перспективі, на думку В. Мартемьянова, обумовлена неможливістю без створення трудового колективу вирішити завдання: великого, відносно великого і навіть малого, але ефективного виробниц-тва; будівництва; розробки науково-тех-нічної проблематики; перевезення паса-жирів і вантажів, торгового і побутового обслуговування, зв'язку та інших видів господарської діяльності [71,с. 70].

Коротко зміст цієї теорії можна викласти таким чином, що на чолі із своїм керівником (при-значеним або обраним) трудовий колек-тив здійснює господарську діяльність, використовуючи один із видів власності, і являє собою виробни-че утворення.

Але не зовсім виправданим виглядає перенесення у незмінному вигляді на ринковий грунт правових концепцій під-приємства, які були розроблені ще в умо-вах і для потреб минулої еконо-міки. Тим більше, коли ні з точки зору теорії, ні з точки зору практики не було зроблено суттєвих кроків у напрямку ідентифікації підприємства в сучасній системі правових категорій.

Тому заслуговує на увагу думка того ж таки В. Мартемьянова, який, аналізуючи сучасне йому російське законодавство початку 90-х рр. минулого століття, дійшов висновку, що у розумінні сутності підприємства сталися зміни. Місце тру-дового колективу поступово займає особа власника. Тобто головним чинником для встановлення онтології підприємства ста-ють дії його власника або призначеного ним керівника. Названі особи і є тими, хто реалізує компетенцію підприємства [71,с.71-72].

Зробивши аналогічний аналіз відпо-відних норм уже сучасного українського законодавства, зокрема ст. 65, 69 ГК, можна констатувати, що залишається все менше і менше підстав для застосування теорії колективу при визначенні сутності підприємства. Повноваження трудового колективу обмежуються укладенням ко-лективного договору, сферою самовряду-вання, соціальною діяльністю тощо.

Навіть для трудових колективів дер-жавних і комунальних підприємств чинні законодавчі акти залишили вкрай мало можливостей для впливу на долю їхніх підприємств. Найбільш вагомими можуть бути названі:

- першочергове право на оренду ці-лісного майнового комплексу державного підприємства через створюване для цьо-го трудовим колективом господарське то-вариство (за ст. 6 Закону України "Про оренду державного та комунального май-на" [13]); право на приватизацію цілісного майнового комплексу державного підприємства через створюване трудовим колек-тивом господарське товариство (за ст. 8 Закону України "Про приватизацію дер-жавного майна" [14]); право на оренду цілісного майново-го комплексу державного підприємства, щодо якого порушено справу про банк-рутство, за умови прийняття боргів цього підприємства і наявності згоди кредито-рів (за ст. 17 Закону України "Про віднов-лення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" [23]).

З огляду на встановлену тенденцію до зміни орієнтирів при визначенні сутності "підприємства" доцільним і необхідним буде проведення його детального аналізу як економіко-правового явища. Саме економіко-правового, оскільки надання пере-ваги будь-якому з цих аспектів призво-дить до втрати цілісності сприйняття під-приємства [54,с. 11-13].

На нашу думку, застосування у вітчи-зняному законодавстві терміна "підприємство" для позначення учасника правовідносин є виправданим і повинно бути сприйнято у подальшій практиці законотворення. Ця позиція грунтується не лише на досі відомих концепціях і тео-ріях підприємства, а й на власній розроб-ці щодо діалектичного розвитку економіко-правової субстанції, що носить нині назву "підприємство". Його еволюція на-лічує три етапи - від комплексу відносин через об'єкт прав до суб'єкта права.

Для початку розглянемо ту форму, яка була притаманна процесу товарного ви-робництва і обміну на найперших етапах їх розвитку. Результатом виробництва і предметом обміну - товаром - були ли-ше речі, що являли собою надлишки ви-робництва у власному господарстві або для виробництва яких були необхідні спе-ціальні знання. Відтак, перед виробни-ком поставала проблема збуту. Врахову-ючи досить вузьку регіональну спеціа-лізацію за колом продукованих товарів, до їх реалізації залучалися професійні торговці, які брали на себе турботи по до-ставці товару від виробника до спожива-ча. Для ведення такої торгівлі був потріб-ний мінімум матеріального облаштування, все перебувало у постійному русі і залежало від ініціативності, винахідливо-сті та інших особистих якостей самого торговця. На такому фоні кожний окре-мий етап товарообміну являв собою підприємство як комплекс дій: на початку - купівля-продаж (перехід товару від ви-робника до торговця), наприкінці - зно-ву купівля-продаж (перехід товару від торговця до споживача), а у проміжку - схов і перевезення. Цей етап на теренах України може бути проілюстрований чумацьким промислом [77,с.79-81].

З плином часу виокремлюються і почи-нають свій бурхливий розвиток міста як центри торгівлі і ремесел, а товарообмін набуває іншого характеру: не продавець йде шукати покупців, а покупці йдуть до продавців вибрати собі товар [78,с.157; 45,с. 113-114; 46,с.13-15]. Такий розклад інтересів потребує, щоб окремий прода-вець обрав постійне місце для ведення свого промислу (чи то торгового, чи то ре-місничого, чи будь-якого