Практичне значення дослідження обумовлене можливістю його використання для вивчення теми «Правовий статус особи і громадянина в Україні» і подальших наукових досліджень у цій сфері.

Дипломна робота містить пропозиції до чинного законодавства, зокрема, щодо створення умов для усунення фактів подвійного громадянства, жорсткішого контролю за набуттям в припиненням громадянства України і т.і.

Аналіз проблем іституту Вона буде корисною для відповідних правозастосовчих органів і цікавою для всіх, хто вивчає вказану проблематику.

Розділ 1. Правовий статус особи

1.1.Основи правового статусу особи

Перш ніж приступити до безпосереднього вивчення статусу особи, слід наголосити, що він у значній мірі залежить від держави, де вона проживає. Тобто, статус особи визначається у його співвідношенні із статусом держави.

Перше питання, яке слід розглянути, це існуючі підходи до визначення статусу особи в державі.

У звичаєвому праві різних країн проблема правового ста-тусу людини і громадянина вирішується неоднаково. Можна виділити чотири усталені підходи, що визначають вирішення цієї проблеми.

Ліберальна концепція виходить з того, що кожна люди-на від моменту народження природою наділена невід'ємними правами. Обмеження прав людини і громадянина можливе лише у зв'язку із забезпеченням охорони суспільного ладу, правопорядку, прав і свобод громадян, запобіганням насиль-ству та ін.

У руслі цієї моделі конституційні обов'язки громадян ви-значаються в обмеженому вигляді, а то й взагалі не згаду-ються у конституції.

Колективістський підхід до вирішення проблеми прав людини надає пріоритет не особистості, а колективу (су-спільству, класам, об'єднанням). За такого підходу головни-ми є соціально-економічні права, розрізняють права грома-дян (людини) і права трудящих, у конституціях наводиться широкий перелік обов'язків громадян (у Конституції УРСР 1978 р. їх було 11) [2]

Третій підхід до правового статусу особи пов'язаний з класичним мусульманським правом. Тут статус особи ви-значається за шаріатом. Вселенський суверенітет належить лише Аллаху: людина не має права розпоряджатися собою на свій розсуд, її дії мають бути підпорядковані вказівкам Аллаха. Акцент переноситься не на права, а на обов'язки пе-ред Аллахом, перед спільнотою правомірних мусульман.

Особливий підхід до правового статусу особи склався у звичаєвому праві деяких країн Тропічної Африки, Океанії та Латинської Америки. Людина тут розглядається як невід'єм-на клітинка племені, її права не можуть реалізовуватися ок-ремо від племені.

Природно-правові теорії розглядають людину як істоту, яка має певні невід'ємні від її буття права, що випливають або з розуму, або з божественної волі, або з природи людини.

Позитивістські теорії підходять до прав людини як до категорії, що встановлюється державою.

Поєднання останніх двох напрямів практично здійснюється шляхом прийняття конкретних конституційних положень, що інкорпорують перелік прав людини та формують своєрідний "білль про пра-ва". Таким чином, права людини, залишаючись морально-по-літичним імперативом, набувають юридичної форми і стають одним із важливих інститутів конституційного права [52, с.118-119].

Сьогодні спостерігається процес уніфікації всіх концеп-цій, оскільки права і обов'язки людини повинні відповідати міжнародним документам.

Слід зауважити, що українська держава виникла у момент, коли європейська демократія та її цінності були повністю сформовані. А тому, найпростішим і найкращим рішенням було максимальною мірою перейняти європейські цінності природно-правового спрямування та на їх основі базувати національне законодавство.

Другою тезою, на яку слід звернути увагу є те, що правовий статус особи є лише частиною її суспільного статусу.

Як зазначає Годованець В.Ф. Положення людини в суспільстві, як відомо, визначається со-ціальними нормами. Воно називається суспільним статусом люди-ни. Частину суспільного статусу особи становить її правовий ста-тус. Він стосується винятково її якості людини та громадянина, зв'язків особи тільки й саме з державою, а не із суспільством зага-лом [38, с.71].

Інститут основ правового статусу особи посідає особливе місце у системі конституційного права України. Його сутність викладена в розділі II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». У нормах цього розділу розкривається основоположний принцип конституційного ладу України, згідно з яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, встановлення і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави [1].

Крім Конституції України, норми інституту основ правового статусу особи закріплені також у нормативно-правових актах поточного законодавства, в яких детальніше розкривається зміст і порядок реалізації основних прав та свобод людини і громадянина.

Цей конституційний інститут відображає найсуттєвіші засади, які встановлюють правовий статус людини в державі й суспільстві, принципи їх взаємовідносин. Конституційне право України виконує особливу роль у визначенні правового статусу людини і громадянина.

До його предмета належить закріплення не всіх прав і свобод, обов'язків, а лише основ правового статусу особи, які складаються в сфері відносин суспільство — держава — особа. При цьому дані відносини мають основоположний характер і відбивають взаємний зв'язок суспільства, держави і особи [65, с.5-6].

На шляху свободи стоїть держава, яка створюється людьми для підтримки можливості реалізації самої свободи. Держава через закони, і насамперед Конституцію, закріплює права і свободи людини, які є мірою можливої поведінки для особи. Таким чином, права людини виникають з природного права, а права громадянина — з позитивного. Але і ті, й другі мають невідчужуваний характер. Права людини є вихідними, оскільки вони притаманні всім людям незалежно від того, чи є вони громадянами держави, в якій проживають; а права громадянина — це права, які закріплюються за особою лише в силу її належності до держави (громадянство).

Отже, правовий статус — це юридично закріплене становище особи в державі