Годованець В.Ф. вказує, що Основними характеристиками громадянства є такі:

- правовий стан, який виявляється, з одного боку, у його загаль-ному, правовому нормуванні, з іншого — в індивідуальному до-кументальному юридичному оформленні громадянства кожної людини (паспорті громадянина, свідоцтві про народження, ін-шому документі, який свідчить про громадянство). Громадяни-ном держави особа є не на підставі того, що проживає на її території, а внаслідок існування між нею й державою певних правових зв'язків;

- стійкий характер відносин громадянства, які існують постійно (зазвичай від народження до смерті громадянина) і мають загальний порядок припинення, що не припускає розриву громадянства в односторонньому порядку;

- двосторонній зв'язок людини з державою, який виявляється в сукупності взаємних прав, обов'язків і відповідальності та грунтується на визнанні й повазі гідності, основних прав і свобод людини;

- поширення на громадянина суверенної влади держави як всередині країни, так і за її межами [38, с.115].

На підставі чинного законодавства України і враховуючи наявні в правовій науці погляди, можна визначити громадянство України як невід’ємне право людини суть якого полягає у постійному правовому зв’язку особи з Українською державою, що породжує у них взаємні права та обов’язки, визначає належність особи до Української держави, і в силу якого держава гарантує й захищає конституційні права та свободи своїх громадян як в країні, так і за й межами.

Проблема громадянства винятково важлива як для науки конституційного права України, так і для практичної державно-правової діяльності. Громадянство є однією з істотних ознак державного суверенітету, а у суверенітеті Української держави, у свою чергу, міститься джерело існування й розвитку громадянства України.

Термін „громадянство” можна розглядати в двох аспектах.

1.Як правовий інститут громадянство - це сукупність правових норм, що охоплюють специфічну сферу суспільних відносин між особою і державою. За характером та значенням цей інститут має конституційний характер. При вирішенні питання про місце інституту громадянства в системі конституційного права, передусім виходимо із відповідних норм і положень Конституції України та чинного законодавства України.

Юридичні норми, за допомогою яких регулюються питання громадянства, поділяються на такі групи:

1. Провідне місце серед них посідають норми Конституції (статті 4, 25 та 26 Конституції).

У першому розділі Конституції України зазначається, що „в Україні існує єдине громадянство” (ст. 4). Також про громадянство йдеться у другому розділі Конституції, який закріплює права, свободи та обов'язки людини й громадянина. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються Законом України "Про громадянство України".

2. Закони про громадянство України, які регулюють на основі Конституції всі питання, пов'язані з громадянством. Такими законами є закони України "Про громадянство України" від 8 жовтня 1991 р. (вступив у силу 13 листопада 1991р.), "Про внесення змін до Закону України "Про громадянство України" від 16 квітня 1997 р. і чинний Закон України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 p., який відповідно до Конституції України визначає правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

3. Підзаконні акти, які регулюють процесуальні та інші питання, що безпосередньо пов'язані з громадянством України.

4. Питання громадянства України регулюються також міжнародними договорами України.

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у Законі, застосовуються правила міжнародного договору.

2. Як суб’єктивне право особи громадянство – це можливість уповноваженого суб’єкта - громадянина вимагати від держави, її органів, посадових осіб додержання та забезпечення її прав та реалізаціїї її законних інтересів [37, с.216].

Громадянство створює взаємні права та обов'язки для людини і держави. Саме з ним пов'язані найсуттєвіші наслідки для обох сторін — обсяг прав, обов'язків і відповідальності держави й гро-мадянина.

Громадяни — найчисленніша група суб'єктів адміністративно-правових відносин. У відповідності до ст.3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України “Про громадянство України” (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис “громадянин України”, та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України [16].

Конституція України надає перевагу інтересам, правам і свободам громадян перед інтересами, правами й свободами інших учасників правових відносин, виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей. Людину, її життя й здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнають в Україні найвищою соціальною цінністю. Права й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 3 Конституції України).

Найчастіше особа вступає у відносини з державою в сфері виконавчої влади, де практично реалізуються надані їй Конституцією та законами України права й свободи. Для реалізації деяких