Принцип загального поваги прав й основних свобод людини має характерну особливість: права людини немислимі без держави і не існують поза нею. Кожна людина користується тільки тими правами і свободами — соціальними, економічними, політич-ними, громадянськими і культурними, що передбачені в кон-ституції і законах країни. Це вихідне положення (як національних систем права, так і міжнародного права) є загально-визнаним. Законодавство будь-якої держави визначає право-ве становище, обсяг прав та обов'язків усіх без винятку осіб, які перебувають на її території: насамперед громадян, а також іноземців і апатридів.

- Права, надані державами громадянам, є правами не міжнародного характеру, а правами, що випливають із внутрішнього законодавства. Але міжнародне право є першо-основою цих прав, оскільки обов'язок надання їх накладаєть-ся на окремі держави міжнародним правом. Що стосується міжнародних договорів, такі договори не створюють прав, а лише наклада-ють обов'язок на договірні держави запроваджувати ці права в життя за допомогою свого законодавства [64, с.37].

- Ці доктринальні положення теорії міжнародного права закріплені в ряді важливих міжнародних документів. Так, відповідно до ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. підкреслюється, що кожна дер-жава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов'язується вжити необхідних заходів відповідно до своїх конституційних про-цедур і положень цього Пакту для прийняття таких законо-давчих або інших заходів, що можуть виявитися необхідними для здійснення прав, визнаних у цьому Пакті [6].

- Тому логічно наступним етапом у розвитку цього принципу стало вироблення прав та обов'язків держав та інших суб'єктів міжнародного права щодо його дотримання. В цьому на-прямі значних результатів було досягнуто в межах ОБСЄ: в Підсумковому документі Віденської зустрічі (1989); Па-ризькій хартії для нової Європи (1990); в Підсумковому документі Копенгагенської зустрічі (1990) — так званій Копенгагенській конституції тощо. Важливим було прий-няття в 1993 р. Віденської декларації і Програми дій на Всесвітній конференції з прав людини, організованій ООН.

На сьогодні принцип поваги прав і основних свобод людини покладає на суб'єктів міжнародного права, на-самперед на держави, такі основні права та обов'язки:

- обов'язок поважати права людини та основні свободи незалежно від статі, раси, мови, релігії;

- обов'язок спри-яти і розвивати ефективне здійснення громадянських, політичних, економічних, соціальних, культурних та ін-ших прав і свобод;

- обов'язок поважати право людини на об'єднання з іншими, свободу особистості сповідати-ся одноособово або спільно з іншими;

- обов'язок по-важати право національних меншин на рівність перед законом, надавати їм повну можливість користуватися пра-вами людини та основними свободами і захищати їхні законні інтереси в цій галузі;

- обов'язок визнавати пра-во людини знати свої права та свободи і захищати їх;

- обов'язок дотримуватися міжнародних пактів, декла-рацій та угод з прав людини, якщо вони ними пов'язані;

- обов'язок приймати законодавчі акти і вживати інших заходів, які є необхідними для забезпечення міжнародно визнаних основних прав і свобод людини;

- обов'язок гарантувати людині, права якої порушено, ефективні за-соби захисту.

Кожна людина має сьогодні право звертатися до між-народних структур для захисту своїх прав. Для цього ство-рено відповідний інституційний механізм на універсаль-ній і регіональній основі: в рамках ООН — Верховний комісар ООН з прав людини, Комісія з прав людини, Підкомісія щодо попередження дискримінації і захисту меншин, Комісія з проблем становища жінок, Комітет з питань ліквідації расової дискримінації, Комітет з прав людини, Комітет з питань ліквідації дискримінації щодо жінок, Комітет проти катувань тощо; на регіональній основі: Суд Європейського Союзу, Європейський суд з прав людини, Міжамериканський суд з прав людини, Міжнародний трибунал з питань колишньої Югославії, Міжнародний трибунал з питань Руанди та ін. [35, с.235-236].

У статусі особи в кожному суспільстві і в кожній державі відо-бражається її гуманізм, демократизм та інші найістотніші риси. Природно, що конституції більшості країн світу, закріплюючи сус-пільний і державний лад, прагнуть якнайширше визначити основні права і свободи людини і громадянина, тобто їх статус.

Це характерно і для нової Конституції України. Правам, свобо-дам та обов'язкам людини і громадянина присвячено ІІ розділ. До того ж цей розділ є одним з найбільших, він містить 48 статей із 161 статті Конституції.

Система конституційних прав і свобод закріплена з максимальним урахуванням міжнародне-правових актів, досягнень світової і національної наукової думки і практики конституційного будівництва, а також ментальності українського народу, рівня розвитку нашого суспільства і держави [1].

Терміни "права", "свободи" і "обов'язки" вживаються досить часто в національному праві різних країн світу, в тому числі й в українському праві, їм приділяється значна увага як в Конституції України, так і в законодавчих актах майже всіх галузей законо-давства: конституційного, адміністративного, фінансового, цивіль-ного, трудового, сімейного, кримінального тоща

Що ж собою являють поняття "права", "свободи", "обов'язки", з’яких структурних елементів складаються, яку мають класифікацію, за якими видами розподіляються? У нормативних актах і літературі існує досить розмаїта характеристика і класифікація прав та де-мократичних свобод людини і громадянина. На жаль, і в теорії конституційного права немає єдиного, уніфікованого підходу до визначення цих понять та їх класифікації.

Одні автори стверджують, що основні права людини — це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах