гідності; 29 — право на свободу і власну недоторканність; 30 — право недоторканності житла; 31 — таємниця листування, недоторканність особистого життя; 33 — свобода пересування; 34 — свобода думки і слова; 35 — свобода світогляду; 40 — право звертання до органів державної влади; 48 — право на гідний життєвий рівень; 49 — право на безпечне для життя середовище; 51 — право на свободу сім'ї; 52 — право на дітей; 55 — право на судовий захист своїх прав і свобод; 56 — право на відшкодування збитків; 57 — право захисту своїх прав і обов'язків; 58 — право не відповідати за дії, які під час їх вчинення не були визнані законом як правопорушення; 59 — право на правову допомогу; 60 — право невиконання незаконних розпоряджень і наказів; 61 — право індивідуального характеру відповідальності; 62 — принцип презумпції невинуватості; 63 — право підсудного на захист).
2. Політичні права і свободи громадян України (статті: 63 — право на свободу об'єднань; 38 — право участі у керівництві державними справами; 39 — право на участь у зборах, мітингах і т. п.).
3. Економічні, соціальні та культурні права й свободи людини і громадянина (статті: 41 — право на приватну власність; 42 — право на підприємницьку діяльність; 13 і 41 — право на користування об'єктами державної та комунальної власності; 44 — право на страйк; 43 — право на працю; 45 — право на відпочинок; 46 — право на соціальний захист; 47 — право на житло; 49 — право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування) [1].
Найбільш поширеним в юридичній літературі крите-рієм класифікації прав і свобод людини і громадянина є їх зміст. Як правило, за змістом вони поділяються на три групи: особисті або громадянські права і свободи; полі-тичні права і свободи; економічні, соціальні та культурні права і свободи [41, c.103].
Особисті права та свободи розглядаються в правовій теорії та практиці як свобода людини приймати рішення незалежно від держави.
Духовна та фізична свобода людини від державного контролю історично сформувалася раніше від інших прав і свобод, а їх особливістю є те, що вони за своєю суттю є природними правами людини і не пов'язані з на-лежністю людини до громадянства України. Більшість із особистих прав і свобод носять абсолютний характер, тобто є не лише невід'ємними, а й такими, що не мо-жуть бути обмежені.
Конституція України закріплює такі особисті права і свободи: право на життя та право на захист свого життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст. 27); право на повагу до своєї гідності (ст. 28); право на свободу та особисту недо-торканність та право невідкладно знати про мотиви свого арешту або затримання, з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника, оскаржити затримання в суді (ст.29); право на недоторканність житла (ст. 30); право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); право на невтручання в особисте життя, право громадян України знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самовря-дування, установах і організаціях з відомостями про се-бе/право на спростування недостовірної інформації про себе і членів сім "і та право вимагати вилучення будь-якої інформації та на відшкодування матеріальної і мо-ральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, викори-станням та поширенням такої недостовірної інформа-ції (ст. 32); свободу пересування, право вільного вибору місця проживання та право вільно залишати територію України, право громадян України в будь-який час повер-нутися в Україну (стаття 33); право на свободу світогля-ду і віросповідання (ст. 35); право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49); пра-во на безпечне для життя і здоров'я довкілля та відш-кодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50); право на вільне (за взаємною згодою жінки і чолові-ка) укладання шлюбу, охорона сім’ї, дитинства, мате-ринства і батьківства (ст. 51); право на судовий захист, право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самовряду-вання, посадових і службових осіб, право після викорис-тання всіх національних засобів правового захисту звертатися до міжнародних органів і установ, членом або учасником яких є Україна, право будь-якими не забо-роненими законом засобами захищати свої права і сво-боди від порушень і протиправних посягань (ст. 55); пра-во на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльніс-тю органів державної влади, органів місцевого самовря-дування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56); право знати свої права і обов'язки (ст. 57); право на звільнення від відповідальності за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (заборона зворотної сили закону) (ст.58); право на правову допомогу (ст. 59); пра-во не виконувати явно злочинні розпорядження чи нака-зи (ст. 60); заборона повторного притягнення до юриди-чної відповідальності (ст. 61); право на презумпцію не-винності та на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням (ст.62); право на звільнення від відповідальності за відмову да-вати показання або пояснення щодо себе, членів сім "ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (га-рантія проти самообвинувачення) та право на захист у