Політичні права і свободи пов'язані з участю у сус-пільно-політичному житті, з формуванням органів дер-жавної, влади та органів місцевого самоврядування. їх важливою особливістю є те, що вони адресовані лише громадянам України. Реалізуючи політичні права, гро-мадяни України, асоційовані як Український народ - но-сій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, при-ймають участь у здійсненні влади. Конституція України передбачає такі політичні права і свободи: право на свободу думки і свободу слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань та право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію (ст. 34); право на свободу об'єднання у політичні партії та гро-мадські організації, на участь у професійних спілках (ст.36); право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, право обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування — виборче право (ст. 38); право рівного доступу до державної слу-жби, а також служби в органах місцевого самовряду-вання (ст. 38); право на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39); право петицій, тобто право на-правляти індивідуальні чи колективні письмові звернен-ня або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів (ст. 40) [1].

Політичні права і свободи, як і особисті, інколи нази-вають негативними, маючи на увазі те, що держава не зобов'язана вживати якихось позитивних дій для їх за-безпечення, а повинна утриматися від зазіхань на права і свободи, які входять до цих двох груп, тобто вони роз-глядаються як свобода людини від держави, право лю-дини на невтручання держави.

На відміну від особистих та політичних прав і сво-бод економічні, соціальні та культурні права і свободи є позитивними - їх забезпечення вимагає від держави пев-них дій.

Права людини не є абсолютними, безмежними. Межею здійснення власних прав і свобод є права інших осіб. Ця межа охарактеризована в статті 68 Конституції України, як обов’язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Його дотримання - запорука того, що люди зможуть здійснювати свої права, і таким чином задовільняти свої потреби та інтереси. Однак уявлення про те, де "починаються" права інших, у різних людей часто не співпадають, адже поряд з однаковими у всіх членів суспільства інтересами, існують інтереси групові та індивідуальні, а розуміння того, як їх задовольнити, нерідко суттєво відрізняється [37, с.15].

3.2. Поняття і види основних обов’язків людини і громадянина

Живучи у суспільстві, ми не можемо існувати окремо від нього, не мати обов'язків перед суспільством. Тому права громадян невід'ємні від їх обов'язків. Загальна декларація прав людини проголошує: «Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток особи».

Обов'язок - це об'єктивно обумовлена вимога дер-жави до особи діяти чітко визначеним у законі чином або утриматися від здійснення певних дій.

Важливим елементом взаємодії держави, права і особи виступають конституційні обов'язки. В обов'язках виражаються як особисті, так і загальні інтереси. Під конституційними обов'язками розуміють такий тип поведінки людини, здійснення якого забезпечує нормальне життя суспільства і держави. Їх небагато, але кожен з них має дуже велике значення. Причому, в залежності від змісту, деякі обов'язки є обов'язками кожної людини, що проживає в Україні, інші - тільки громадянина України (наприклад, захист Вітчизни).

Основні обов’язки людини і громадянина – це закріплені в Конституції України вимоги, які пред’являються кожній людині й громадянину, аби він діяв певним, чітко визначеним конституційною нормою чином (або утримувався від вчинення відповідних дій) для забезпечення інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян; недотримання ж цих вимог тягне за собою юридичну відповідальність. Основні обов’язки є складовою частиною правового статусу особи і забезпечують нормальне функціонування держави та життєдіяльність суспільства [37, с.75].

Обов'язок характеризується такими рисами:

1) на відміну від суб'єктивного права юридичний обов'язок це категорія необхідної поведінки людини, йо-го реалізація не повинна обумовлюватися бажанням лю-дини;

2) обов'язок - це завжди певне обмеження прав лю-дини. Людина повинна підкорятися певним правилам, щоб у здійсненні своїх прав і свобод не завдавати шкоди іншим людям. Необхідність встановлення обов'язків прямо передбачається міжнародно-правовими докумен-тами. Так, наприклад, у ч. 3 ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права йдеться, що право людини на вільне вираження своєї думки пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюва-тися законом і бути необхідними:

а) для поважання прав і репутації інших осіб;

б) для охорони державної безпеки, громадського по-рядку, здоров'я чи моральності населення.

Ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські і полі-тичні права передбачає заборону пропаганди війни, ви-ступів на користь національної, расової чи релігійної не-нависті [6].

У Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (ст. 4) допускається можливість обме-ження в національному законодавстві прав, закріплених у пакті, але лише таких, що визначаються законом, і ли-ше постільки, по скільки це є сумісним з природою за-значених прав, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві [7];

3) виконання обов'язку забезпечується спеціальним механізмом, який має держава. За невиконання обов'язку держава встановлює юридичну відповідальність.

Важливим обов'язком громадянина України є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів (ст. 65). Конституція України закріплює обов’язок кожного/кожної не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ними збитки (ст. 66). Кожний громадянин або громадянка зобов'язані сплачувати податки і збори (ст.67). Важливим обов’язком громадянина і громадянки, як і