Він включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; призов на військову службу тощо. Військова служба — особливий вид державної служби, що пов'язана з виконанням громадянином України за-гального військового обов'язку і службою на конкурсно-контрактній основі у Збройних Силах України та інших вій-ськах, створених відповідно до законодавства України [46, с.95].

Згідно із Законом України від 12 грудня 1997 р. "Про альтернативну (невійськову) службу", формою реалізації військового обов'язку є проходження альтернативної (невійськової) служби, яка є державною службою поза Збройними Силами України чи іншими військами, що запроваджується замість проходження військової служби [13].

Захист своєї Вітчизни є не тільки правовою, а передусім моральною вимогою до кожного громадянина, моральним та загальним обов'язком. Неухильне виконання цього обов'язку передбачає захист країни, її населення, матеріальних та духовних цінностей, територіальної цілісності і суверенітету країни. Захист Вітчизни виражається у забезпеченні оборони й безпеки держави [38, с.98].

Обов'язковими атрибутами держави є: державний прапор, герб і гімн. Ці символи України встановлюються ст.20 Конституції України та законами України. Шанування цих державних символів є обов'язком громадян України.

Законодавство передбачає певні пільги для тих, хто виконує військовий обов'язок. Строк військової служби зараховується до трудового стажу громадян, що має значення для майбутнього призна-чення пенсії, за військовослужбовцями строкової служби зберігається право на поновлення на тій роботі, звідки вони пішли на службу, після звільнення в запас їм не може бути призначено випробування при вступі на роботу, вони мають переваги на залишення на роботі у разі скорочення штатів. Передбачено деякі пільги також у галузі податків, оплати за житло, користування транспортом тощо [52, c.130].

Обов’язок додержуватися Конституції та законів України. Статті 68 Конституції України встановлює обов'язок кожно-го неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, що є запорукою стабільності в суспільстві та характер-ною ознакою побудови в нашій країні правової держави. При цьому спеціально підкреслюється, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Даний обов’язок тісно пов'язаний з визначенням і поняттям юридичної відповідальності — особливих, передбачених і врегульованих нормами права відносин між громадянами і державою, що виникають у разі і внаслідок правопорушення [1].

Конституція України проголосила принцип, який пови-нен мати на увазі кожний з нас,— незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Обов’язок сплачувати податки та збори. Обов'язок кожного члена суспільства сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, передбаче-ний ст. 67 Конституції України. Він є обов'язком усіх юридичних і фізичних осіб, які отримують доходи від підприємниць-кої, трудової, творчої та іншої діяльності для забезпечення формування державного та місцевих бюджетів.

Основи податкової політики відтворені в Законі Ук-раїни «Про систему оподаткування». Під податком розуміють обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або дер-жавного цільового фонду, що здійснюється платниками подат-ків у порядку й на умовах, визначених законом [27].

Важливо підкреслити, що ст.67 Конституції не тільки вста-новлює обов'язковість сплати податків, а й конкретно регулює порядок сплати податків. Кожен має сплачувати податки й збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі грома-дяни повинні щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та до-ходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

За допомогою податків держава забезпечує обороноздатність та безпеку громадян, розвиває економіку, освіту, науку, охорону здоров'я в інтересах всього суспільства [48, c.89]

Обов’язок берегти природу, культурну спадщину, відшкодовувати завдані їм збитки. Стаття 66 Конституції України встановлює обов'язок кож-ного члена суспільства не заподіювати шкоду природі, культур-ній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки. Цей обов'я-зок щодо охорони природи деталізується Законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-заповідний фонд України», «Про тваринний світ», «Про карантин рослин» і деякими іншими. Вони у свой сукупності складають еколо-гічне право України. Так, статті 9—12 Закону України «Про охорону навколиш-нього природного середовища» встановлюють екологічні права та обов'язки людини і громадянина в Україні. Крім того, цей Закон передбачає принципи, види, режими, цілі природоко-ристування, форми контролю за його здійсненням. Земельний кодекс України регулює відносини у сфері використання і охо-рони землі, а саме визначає певні категорії земель відповідно до їх цільового призначення, називає форми власності на землю, встановлює порядок оренди землі, плати за землю тощо. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» регу-лює економічні, соціальні, правові та екологічні засади природ-но-заповідного фонду в Україні [26].

Цей конституційний обов'язок конкретизований у низці законодавчих актів. Так, Закон України від 25 червня 1991 р. "Про охорону навколишнього природного середовища" зобов'язує громадян раціонально використовувати природні ресурси, здійснювати заходи щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливові на стан навколишнього природного середовища. Якщо об'єктам природи заподіяна шкода, то розмір її визначається за сучасними таксами відносно об'єктів тваринного світу, лісів; за спеціальними методиками визначення збитків, заподіяних рибному господарству, водним ресурсам, а також внаслідок забруднення атмосферного повітря. В інших випадках розмір збитків визначається за фактичними витратами, необхідними для відновлення поруше-ного стану природних ресурсів [22].

Вимоги щодо охорони пам'яток історії та культури, які належать громадянам та розташовані на землях, наданих громадянам у користування, а також при здійсненні будівельних робіт, веденні розкопок і розвідок пам'яток археології та щодо інших випадків користування даного роду пам'ятками визначаються Законом України від 13 липня 1978 р. "Про охорону і використання