Правоздатність — це здатність фізичної особи бути носієм гро-мадянських прав і обов'язків, які допускаються правом певної дер-жави. Основним принципом, з якого виходить право розвинених країн, є принцип рівної громадянської правоздатності незалежно від статі, майнового стану, кольору шкіри, раси тощо. Право-здатність набувається з народженням і зникає зі смертю людини. За життя людини вона може обмежуватись судом (наприклад, за-борона здійснювати певну професійну діяльність).

Дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набу-вати і здійснювати громадянські права, створювати для себе гро-мадянські обов'язки й виконувати їх.

Головним елементом правового статусу є основні права й обо-в'язки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи й відповідальності. Права, свободи й обов'язки людини та громадянина — основоположна частина Конституції України [54, с.23].

Конституційні права та свободи в Україні — це встановлені Українською державою й закріплені в її Конституції та інших за-конах певні можливості кожного громадянина вибирати вид своєї поведінки, користуватись економічними й соціально-політичними свободами та соціальними благами як в особистих, так і в суспіль-них інтересах.

Важливим структурним елементом правового статусу особи є громадянство — стійкий політико-правовий зв'язок людини з дер-жавою, відповідно до якого на неї поширюється суверенна дер-жавна влада як всередині країни, так і за її межами.

Громадянство створює взаємні права та обов'язки для людини і держави. Саме з ним пов'язані найсуттєвіші наслідки для обох сторін — обсяг прав, обов'язків і відповідальності держави й громадянина. [60, с.87].

Основними характеристиками громадянства є такі:

- правовий стан, який виявляється, з одного боку, у його загаль-ному, правовому нормуванні, з іншого — в індивідуальному до-кументальному юридичному оформленні громадянства кожної людини (паспорті громадянина, свідоцтві про народження, ін-шому документі, який свідчить про громадянство). Громадяни-ном держави особа є не на підставі того, що проживає на її території, а внаслідок існування між нею й державою певних правових зв'язків;

- стійкий характер відносин громадянства, які існують постійно (зазвичай від народження до смерті громадянина) і мають за-гальний порядок припинення, що не припускає розриву громадянства в односторонньому порядку;

- двосторонній зв'язок людини з державою, який виявляється в сукупності взаємних прав, обов'язків і відповідальності та фунтується на визнанні й повазі гідності, основних прав і свобод людини;

поширення на громадянина суверенної влади держави як всере-дині країни, так і за її межами [51, с.72-74].

Підсумовуючи, необхідно зазначити, що природа статусу людини визначається тим, що в якій би країні вона не проживала, вона перебуває під захистом світового співтовариства, а також держави, громадянином якої є. Стан свободи не дарується публічною владою, а належить людині від її народження і реалізується через суб'єктивні права, які мають природно-правовий характер, а тому є невід'ємними. Конституція України (ст. 21) встановлює, що всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, що права і свободи людини є невідчужуваними й непорушними [1].

Держава та особа тісно взаємопов'язані. Держава визнає людину, її життя, свободу і недоторканність, честь і гідність найвищою соціальною цінністю.

Головний обов'язок держави — забезпечити людину відповідними умовами для здійснення прав і свобод, виконання обов'язків.

Держава відповідальна перед людиною і суспільством за свою діяльність. За допомогою права, передусім конституційного, держава закріплює відповідний правовий статус людини і громадянина, забезпечує кожній особі рівні можливості в користуванні своїми суб'єктивними правами і виконанні своїх обов'язків.

1.2.Співвідношення понять «людина», «особа», «громадянин»

та їх статусу

Приступаючи до вивчення конституційно-правового статусу людини і громадянина, слід у першу чергу визначитись із поняттями «людина», «особа» і «громадянин».

Цікавою в цьому аспекті є думка науковців у галузі теорії держави і права. Так, А. М. Колодій, В. В. Копєйчиков, визначають що термін «людина» означає істоту, частину живої при-роди, яка наділена здатністю мислити, створювати й вико-ристовувати засоби виробництва. Таким чином, термін «лю-дина» характеризує природні, біологічні ознаки індивіда, його особливе місце у живій природі нашої планети.

Під терміном «особа» розуміється людина, яка має інди-відуальні ознаки, існує і розвивається в оточенні собі подіб-них і усвідомлює себе частиною такої спільності, а також визнає і слідує правилам поведінки, що їх виробила ця спіль-нота. Цей термін дає соціальну характеристику індивіда, тобто визначає людину в її соціальному середовищі, в су-спільстві, соціальній групі, у всьому багатоманітті відносин, що їх породжує людське суспільство. Особа - це, передусім, соціальний тип людини, але це і конкретна людина зі своєю індивідуальністю і неповторністю, що сформувались у неї в даному соціальному середовищі. Отже, особа - це єдність загальних та індивідуальних типових і своєрідних якостей людини.

Проте, це зовсім не означає, що поняття «особа» не вклю-чає природне, біологічне, а поняття «людина» - соціальне. Це неправильно тому, що конкретний індивід завжди висту-пає як єдність соціального і біологічного, як цілісна єдина система.

Поняття «громадянин» означає особу, яка взаємопов'яза-на з певною державою необмеженими у просторі й часі спе-цифічними юридичними зв'язками, що виражається в на-лежності особи до громадянства цієї держави. Таким чином, цей термін розкриває державно-правові характеристики особи, вказує на її належність до певної держави, на існуван-ня між ними певних юридичних зв'язків, які для особи ви-ступають у формі прав, свобод і обов'язків, тобто її правово-го статусу [51, с.72-74].

Для визначення співвідношення понять «людина», «особа» і «громадянин» варто проаналізувати нормативно-правові акти.

У міжнародно-правових актах найчастіше використовують поняття «людина». Так, у