Як правовий статус особи, так і правовий статус громадянина:

- характеризують правове положення єдиного суб'єкта — людини;

- мають єдиний зміст;

- певним чином встановлюються та закріплюються;

- засновуються на гуманістичних принципах та загальнолюдських цінностях;

- відображають рівень розвитку суспільства та держави і визначають його;

- гарантуються системою правових засобів;

- мають спільну мету — упорядкування відносин між людьми та взаємодії індивіда і соціальної системи (нації, народу, суспільства, держави);

- мають визначену структуру, що характеризується певною взаємодією компонентів.

Однак, за наявності значної кількості спільних ознак, ці категорії зберігають відносну самостійність, що і визначається притаманністю їм особливих рис.

Правовий статус особи характеризується тим, що він:

- існує до виникнення держави; закріплюється соціальними нормами у довільному порядку, існує в усній формі; заснований на загальнолюдських цінностях та принципах; поширюється на все населення;

- має внутрішній характер; реалізується в силу авторитетності для кожного із суб'єктів, тобто добровільно; основними елементами змісту є права та обов'язки;

- права та обов'язки мають єдиний зміст і невідокремлений характер;

- права та обов'язки не пов'язані і реалізація права не залежить від виконання обов'язку іншим суб'єктом;

- немає чітко визначеного механізму реалізації прав та обов'язків;

- існує як загальний статус; не залежить від громадянства;

- гарантується суспільством;

- порушення прав та невиконання обов'язків тягне застосування заходів громадського впливу;

- відповідальність не має примусового характеру і може виходити як від суспільства у цілому, так і його структурних підрозділів (партій, організацій, об'єднань).

Правовий статус громадянина:

- виникає з появою держави та безпосередньо залежить від неї;

- має письмовий характер;

- закріплюється правовими нормами та має характер чітко визначеного документа;

- заснований на нормах національного та міжнародного права;

- поширюється на громадян певної держави;

- може мати як національний, так і міжнародний характер;

- має обов'язковий характер і реалізується незалежно від бажання суб'єкта;

- окрім прав та обов'язків, структурними елементами такого статусу є свободи та інтереси;

- права та обов'язки розмежовані, їх зміст чітко визначений;

- права та обов'язки мають взаємний характер, оскільки юридичний обов'язок є гарантією реалізації суб'єктивного права;

- існує законодавчо визначений механізм реалізації прав та обов'язків;

- може бути загальним, спеціальним, галузевим, індивідуальним;

- безпосередньо пов'язаний з громадянством;

- гарантується державою; порушення прав та невиконання обов'язків тягне застосування юридичної відповідальності; відповідальність має примусовий характер і накладається від імені держави [49, с.130].

Правовий статус особи та правовий статус громадянина можуть існувати окремо (наприклад, у випадку, коли особа є іноземцем чи не має громадянства), а також можуть збігатися. Це має місце у разі наявності громадянства у особи або коли держава гарантує реалізацію проголошених суспільством цінностей не лише громадянам, але і іншим особам, що знаходяться на її території.

Правовий статус особи визначається як юридично закріплене положення особи в державі й суспільстві. Він становить систему визнаних і закріплених державою в законодавчому порядку прав, свобод і обов'язків, а також законних інтересів особи як суб'єкта права. Права і свободи є соціальними можливостями громадянина, які визначаються й забезпечуються державою, обов'язки — тільки соціальними можливостями, які виражають претензії держави до громадянина, його поведінки.

Розрізняють такі види загального (конституційного) статусу людини і гро-мадянина:

- загальний (конституційний) статус людини і гро-мадянина;

- спеціальний (родовий) статус певної категорії громадян;

- індивідуальний статус, який характеризує стать, вік, сімейний стан тощо;

- статус іноземців і осіб без громадянства, осіб з подвійним і потрійним громадянством;

- галузеві правові статуси (наприклад, адміністративно-процесуальний та ін.).

Загальний, конституційний статус — єдиний і однаковий для всіх громадян держави. Він не залежить від конкретних обставин, тобто є базовим, вихідним, а всі інші — похідними від нього, та-кими, що доповнюють його.

Правове становище громадянина в повному обсязі — це су-купність прав, свобод і обов'язків, якими він наділяється як суб'єкт правовідносин. Кожна галузь права закріплює певну час-тину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; загалом же права і свободи людини, за-кріплені Конституцією України, не є вичерпними [62, с.18].

Правова система взаємовідносин держави й особи включає: норми Конституції України, пов'язані з визначенням належності до громадянства та регулюванням відносин з приводу гро-мадянства; норми Конституції, що закріплюють загальні принципи ста-тусу особи (рівність громадян, обов'язок держави щодо особи тощо); юридично закріплені в усіх без винятку галузях права України права, свободи й обов'язки особи.

Під конституційним статусом особи розуміють загальні, ба-зові засади, за допомогою яких у Конституції України визна-чаються основні права, свободи й обов'язки людини та грома-дянина; гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, культурними та соціальними цінностями й благами, а також ко-ристуватися свободою дій.

Конституційний статус громадянина — це поняття, яке відоб-ражає тільки те, що властиве всім і кожному члену суспільства, і "залишає" за своїми межами все приватне, індивідуальне, що сто-сується конкретних осіб або їх груп [21, с.24].

Перелічені інститути (елементи) об'єднує те, що норми, які їх утворюють, регулюють зв'язки й відносини між державою загалом та її громадянами і відносини між державою й особами, які не є її громадянами. Однак кожний інститут (елемент) виконує спе-цифічну роль в юридичному оформленні статусу громадян у сус-пільстві й державі. Розглянемо ці інститути (елементи).

Правосуб'єктність — це визнана державою в законодавстві здатність індивідів і організацій бути суб'єктами права, учасни-ками правовідносин. Вона охоплює правоздатність і дієздатність, її зміст, що зумовлюється соціально-політичними факторами, ви-значають правові акти держави.

Правоздатність — це здатність фізичної особи бути носієм гро-мадянських прав і обов'язків, які допускаються