достатньо під-став для становлення системи міждержавного співробіт-ництва з питань правового статусу фізичних осіб.
Ця проблема набуває особливої значимості з ураху-ванням того, що на сучасному етапі розвитку світового співтовариства загальновизнано, що політичні, соціаль-ні, економічні, культурні й інші права людини виступа-ють не в якості дару держави або його посадових осіб, а є невід'ємними правами кожного індивіда, якими він наділений у силу свого народження незалежно від раси, кольору шкіри, статі, релігії, мови, політичних та інших переконань. Права і свободи людини складають основу не тільки громадянського суспільства, але і базис су-часної цивілізації.
Основні міжнародно-правові акти про права людини при-йнято називати міжнародними стандартами. Цим тер-міном охоплюються різнорідні норми, такі, як правила міжнародних договорів, резолюції міжнародних орга-нізацій, політичні домовленості типу Гельсінського За-ключного акта, документів Віденської і Копенгагенсь-кої зустрічей ОБСЄ (НБСЄ), міжнародні звичаї.
До числа основних міжнародно-правових актів в га-лузі прав людини належать:
—
Загальна декларація прав людини 1948 року;
—
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року (підписаний Україною 20.03.1968 p.; ратифікований Україною 19.10.1973 p.; вступив у дію для України 3.01. 1976 p.);
—
Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року (відповідно 20.03.1968 p.; 19.10.1973 p.; 23.03.1976 p.);
—
Факультативний протокол до Міжнародного па-кету про громадянські та політичні права 1966 року (вступив у дію 23.03.1976 p.; Україна приєдналася
25.12.1990 р.);
—
Конвенція про попередження злочину геноциду і покарання за нього 1948 року (підписана Україною 16.12.1949 p.; ратифікована Україною 22.07.1954 p.;
вступила в дію для України 15.02. 1955 p.);
—
Міжнародна конвенція про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1966 року (підписана Україною 7.03.1966 p.; ратифікована Україною 21.01.1969 p.;
вступила в дію для.України 7.04.1969 p.);
—
Європейська конвенція про захист прав і основ-них свобод людини 1950 року (підписана Україною 9.12.1995 p.; ратифікована Україною 17,07. 1996 p.);
—
Конвенція про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973 року (підписана Україною 20.02.1974 p.; ратифікована Україною 15.10.1975 p.;
вступила в дію для України 18.07. 1976 p.);
—
Конвенція про ліквідацію усіх форм дискриміна-ції у відношенні до жінок 1979 року (підписана Украї-ною 17.07.1980 p.; ратифікована Україною 24.12.1980 p.;
вступила в дію для України 3.09.1981 p.);
—
Конвенція про права дитини 1989 року (під-писана Україною 14.02.1990 p.; ратифікована Укра-їною 28.02.1991 p.; вступила в дію для України 27.09.1991 р.) і ін. [39, с.307].
Важливе місце в міжнародно-правовому масиві стан-дартів прав людини належить Заключному акту Нара-ди з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року і документам, прийнятим у рамках загальноєвропейсь-кого процесу, «розрядки» міжнародної напруженості — Підсумковому документу Віденської зустрічі 1986 року представників держав-учасниць НБСЄ; Документу Копенгагенської наради Конференції з людського виміру НБСЄ 1990 року; Паризькій Хартії для нової Європи 1990 року й іншим.
Всеосяжні зусилля в сфері захисту прав і свобод лю-дини беруть початок із Статуту ООН, де в якості однієї з основних своїх цілей Об'єднані Нації проголосили «знову затвердити віру в основні права людини, у гід-ність і цінність людської особистості, у рівноправність чоловіків і жінок і в рівність прав великих і малих націй».
Розробка і прийняття в рамках ООН Білля про пра-ва людини, що включає Загальну декларацію прав лю-дини 1948 року, Пакт про громадянські та політичні права з Факультативними протоколами до нього і Пакт про економічні, соціальні та культурні права, відкриті для підписання в 1966 році, ознаменували якісно но-вий етап у розвитку міжнародних норм з прав люди-ни. Предметом цих міжнародних актів є не окремі пра-ва або захист особливої категорії осіб, а права всіх ін-дивідів у всіх сферах суспільного життя.
Міжнародні акти про права людини можна класифі-кувати за різноманітними підставами. Вважається, що наведена нижче класифікація, заснована на просторо-вій, суб'єктно-об'єктній і предметній основах, є найбільш зручною як із теоретичної, так і з практичної позицій.
І. Міжнародні документи універсального характе-ру, такі як: Міжнародний білль про права людини;
II. Документи регіонального характеру містять у собі: документи Ради Європи; документи Організації з безпеки і співробітництва в Європі [33, с.104].
Конституція України (ч. 4 статті 55) говорить: «Кож-ний має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод у відповідні міжнародні судові установи або у відповідні міжнародні організації, членом або учасником яких є Україна» [1].
Для забезпечення прав людини створені міжнародні органи із захисту прав людини. Їх існування передбачене угодами держав, що передбачають право конкретного громадянина вимагати від своєї держави виконання міжнародно визнаних прав і свобод, підкріплюються міжнародними механізмами, створеними в рамках різ-номанітних міжнародних організацій.
Міжнародні органи із забезпечення і захисту прав людини (далі комітети з прав людини) створюються від-повідно до положень відповідних конвенцій. Комітети з прав людини складаються з експертів, які діють в особистій якості. У їхній склад входять громадяни дер-жав, що беруть участь у договорі, які володіють високи-ми моральними якостями і визнаною компетентністю в галузі прав людини. При цьому до складу комітету не можуть входити двоє громадян тієї самої держави. Члени комітетів обираються державами-учасницями договору (зазвичай на чотири року) на засіданні, що спеціально скликається (як правило, Генеральним сек-ретарем ООН).
У компетенцію міжнародних органів із захисту прав людини входить розгляд:
- доповідей держав-учасниць договору про зако-нодавчі, адміністративні та інші заходи, що прийма-ються ними для впровадження в життя зобов'язань, котрі містяться в договорі;
- повідомлень держав-учасниць договору про те, що інша держава-учасниця не виконує своїх зобов'я-зань за даним договором;
- індивідуальних петицій (скарг) від осіб, які стверджують, що якесь з їх прав, зафіксоване у