«Громадяни мають рівні конституційні права і сво-боди та є рівними перед законом. Не може бути приві-леїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, по-літичних, релігійних та інших переконань, статі, етні-чного та соціального походження, майнового стану, міс-ця проживання, за мовними або іншими ознаками» (чч. 1, 2 статті 24 Конституції України).

«Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непоруш-ними» (стаття 21 Конституції України) [1].

Рівність усіх перед законом означає: що закон, його розпорядження рівною мірою обов'язкові для усіх; що суд рівною мірою доступний для всіх і повинний керу-ватися тільки законом, а не якимись сторонніми мірку-ваннями; що не приймаються до уваги не передбачені законом особливості особи, яка звертається за судовим захистом або відповідає перед судом за свої дії. Обо-в'язок притримуватися закону, його виконання, право використовувати закон у своїх інтересах, а також юри-дична відповідальність перед законом за його порушен-ня є рівним для всіх громадян.

Рівність прав і свобод людини і громадянина озна-чає, що вони признаються за всіма людьми рівною мі-рою, не припускається дискримінація в користуванні правами на яких-небудь підставах, що залежить від природних особливостей особистості і її соціального статусу. Конституція України фіксує широкий перелік таких підстав, що не носить остаточний характер [64, с.84].

Рівність прав і свобод признається за людиною неза-лежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового становища, місця проживання, відношення до релігії, переконань, приналежності до су-спільних об'єднань, а також інших обставин. У залеж-ності від перерахованих вище й інших особистих і со-ціальних ознак людини їй не можуть бути надані які-небудь привілеї або допущено обмеження в правах у порівнянні з іншими.

Рівність прав і свобод містить у собі рівноправність чоловіка і жінки.

Треті статті Міжнародного пакту про економічні, со-ціальні і культурні права і Міжнародного пакту про громадянські і політичні права вказують на те, що дер-жави, котрі беруть участь у даних пактах зобов'язу-ються забезпечити рівне для чоловіків і жінок право користуватися всіма економічними, соціальними, полі-тичними, громадянськими і культурними правами, пе-редбаченими в пактах [7], [6].

«Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: на-данням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здо-бутті освіти і професійній підготовці, у праці та винаго-роді за неї; спеціальними заходами щодо охорони пра-ці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєд-нувати працю з материнством; правовим захистом, ма-теріальною і моральною підтримкою материнства і ди-тинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям» (ч.3 статті 24 Конституції України) [1].

Специфіка захисту прав жінок на рівність обумов-люється рядом чинників. Справа в тому, що коло груп населення, що мають потребу у підтримці з боку суспіль-ства, держави і навіть міжнародного співтовариства, достатньо велике. Це, зокрема, молодь і пенсіонери, ін-валіди і безробітні, біженці, представники національ-них меншин та ін. И тут особливої уваги вимагають жінки, оскільки саме вони нарівні з чоловіками набагато частіше бувають обмежені у використанні своїх кон-ституційних прав.

Відповідно до міжнародної Конвенції «Про ліквіда-цію усіх форм дискримінації у відношенні до жінок» 1979 року, учасником якої є Україна, дискримінація у відношенні до жінок означає будь-яке розрізнення, ви-ключення або обмеження за ознакою статі, що направ-лене на ослаблення або зводить нанівець визнання, ко-ристування або здійснення жінками, незалежно від їх-нього родиного стану, на основі рівноправністі чолові-ків і жінок, прав людини й основних свобод у політич-ній, економічній, соціальній, культурній, цивільній або будь-якій іншій галузі [53, с.50].

Вкрай загострюється це питання в умовах переходу до ринкової економіки, коли становище жінок усклад-нюється. Зараз уже добре відомі такі визначення, як «фемінізація безробіття», «фемінізація бідності». Можна зазначити і зменшення кількості шлюбів, різке па-діння народжуваності, велику дитячу і материнську смертність і т.д. Тому в ч.3 статті 24 Конституції Укра-їни перерахована достатньо велика кількість вимог, умов і пільг, що, на думку законодавця, можуть допомогти розв'язати вкрай складне становище, у якому виявила-ся жінка в нашому суспільстві [1].

Рівність прав і свобод людини і громадянина Кон-ституція розуміє як рівність можливостей, а не як фак-тичну рівність, що у житті реально недосяжно. Кожна людина в силу суб'єктивних і об'єктивних причин і обставин по-різному реалізує свої можливості, розкри-ває свій творчий потенціал, тому що має неоднакові здіб-ності до ініціативної, самостійної діяльності, що забез-печує відповідний рівень життя.

Зрозуміло, держава повинна використовувати право-ві засоби для зменшення різкої різниці в прибутках громадян. У цих цілях застосовується диференційова-на система податків. Найважливіше значення в цьому плані має ефективна боротьба з кримінальними джере-лами прибутків, що мають широке поширення в житті суспільства на даному етапі. Проте ця боротьба ведеть-ся дуже слабко і неефективно, що призводить до неви-правданого збільшення розшарування населення за прибутками і матеріальним забезпеченням.

Законодавство може закріплювати особливі права для тієї або іншої категорії громадян. Держава надає пере-важне сприяння тим, хто з різних причин не в змозі нарівні з іншими використовувати свої права і свободи (діти, пенсіонери, інваліди, учасники війни та ін.). На-дані цим верствам і категоріям громадян переваги при-родні і ні в якій мірі не порушують принципу рівності прав і свобод людини і громадянина.

Розділ 2. Адміністративно-правовий статус громадянина

2.1.Поняття, ознаки громадянства

Поняття „громадянин” виникло у античній культурі. Громадянство античного міста-поліса гарантувало певний статус, політичні і соціальні права.

За середньовіччя, коли в