Згідно ст.198 СК України батьки зобов’язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку матеріальну допомогу надавати.

У відоповідності до ст.199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу [7, с.198-199].

Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

Одним з найголовніших та найважливіших обов’язків батьків, що випливає не тільки з усталених моральних принципів нашого суспільства, а й чинного законодавства, є моральне виховання та матеріальне утримання дитини. Це, зокрема, виявляється в забезпеченні неповнолітньої дитини мінімально необхідними благами, що необхідні для її життя та виховання. Законодавче закріплення цих обов’язків спрямоване для забезпечення захисту життя та здоров’я дитини. Останнє випливає з того, що сама дитина в силу свого віку та розумових здібностей нездатна забезпечити собі принаймні мінімальний рівень проживання, тому логічним і справедливим є покладення на її батьків обов’язку з утриманню дитини [36, с.121].

За загальним правилом цей обов’язок виникає у батьків з моменту народження дитини й припиняється у випадку досягнення дитиною повноліття або в разі смерті батьків чи дитини. При цьому в разі смерті одного з батьків до спадкоємців ні за законом, ні за заповітом аліментний обов’язок перейти не може.

Слід наголосити, що увідповідності до п.15 Пленум Верховного Суду «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 №3 батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198, 199 цього Кодексу, і своїх повнолітніх дочку, сина.

При вирішенні спору про стягнення аліментів на неповнолітню дитину судам необхідно враховувати, що укладення нею шлюбу не припиняє передбаченого законом обов'язку утримувати її до досягнення повноліття, а утримання дитини, на яку стягуються аліменти, у державному чи комунальному закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому дитячому закладі - стягнення аліментів на користь того з батьків, з яким до цього проживала дитина, якщо він витрачає їх за цільовим призначенням.

Якщо дитина постійно проживає в такому закладі, а батьки не беруть участі в її утриманні, адміністрація цього закладу має право пред'явити до них позов в інтересах дитини, оскільки виконує функції опікуна та піклувальника згідно зі ст.245 СК.

Стягнення аліментів на дочку, сина, які досягли повноліття, з підстав, передбачених статтями 198, 199 СК, здійснюється у судовому порядку за новою позовною заявою [24, п.38].

Що до самого порядку призначення аліментів, що міститься у Кодексі законів про працю, то, вважаємо, не варто його описувати детально. Більшість юристів, наприклад, Тимчик Г., визнають, що він не вирішував усіх питань, пов’язаних із даною проблематикою, а відтак не міг належним чином забезпечувати дотримання основних прав та свобод дитини [53, с.16].

Отже, перейдемо до нововведень. Безспірно, що найцікавішим з них є розширення законодавчого переліку способів виконання батьками обов’язку утримувати дитину.

Раніше був відомий тільки один спосіб – грошова форма утримання дитини у випадку, якщо хтось з батьків не проживав разом з дитиною. За СК України передбачається можливість домовленості, за якою той з батьків, хто проживає окремо від дитини, може брати участь в її утриманні у грошовій і (або) натуральній формі.

Встановлення можливості натуральної форми утримання дитини відповідає сучасному етапу розвитку української економіки, коли в деяких регіонах держави виплата заробітної плати фактично здійснюється в натуральній формі, або у випадку, коли платник аліментів займається сільським господарством, в якому кінцевий продукт (товар) має натуральну форму.

Примак В. робить висновок, що для обрання однієї з указаних форм утримання дитини необхідна єдина умова – обов’язкова згода на це обох батьків. Відсутність інших умов дає підстави вважати, що обрання будь-якої форми утримання дитини має не тільки ряд переваг, а й деякі недоліки [50, с.28].

Так, можна припустити ситуацію, що батьки домовилися про утримання дитини, і відповідно до цієї домовленості батько має щомісячно виплачувати певну суму коштів або забезпечити дитину продуктами та одягом на загальну суму 950 грн. Небезпека полягає в тому, що інша сторона подружжя може пред’явити до суду позовну заяву, в якій проситиме призначити аліменти на утримання дитини, при цьому стягнути їх з іншої сторони за останні три роки.

В такій ситуації припускається, що особі, яка передавала гроші (продукти, одяг) із рук в руки іншому з подружжя, важко буде довести, що вона протягом тривалого строку сумлінно виконувала свій обов’язок з утримання. Звичайно, що довести факт утримання можна за допомогою передбачених Цивільно-процесуальним кодексом способів доказування (наприклад, показаннями свідків), та ніхто не може гарантувати позитивного результату доведення існування такого факту.

Тож у даному випадку, незважаючи на форму утримання (грошову чи натуральну), батьку (матері) варто укласти письмовий договір про сплату аліментів на дитину, що передбачений ст. СК України. При цьому в такому договорі слід зазначити форму й порядок утримання дитини, розмір та строки виплати аліментів.

Незважаючи на бажання однієї зі сторін правочину, навряд чи матиме сенс вказувати в договорі відповідальність сторони у випадку невиконання в строк чи неналежного виконання свого зобов’язання зі сплаті аліментів, оскільки СК