Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, або він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.
Тимчасове затримання або вилучення паспорта у таких випадках здійснюється судом, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Державної прикордонної служби України, військовими комісаріатами та консульською службою України [20, п. 16-19].
Частиною четвертою статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що виїзд з України іноземця та особи без громадянства може бути відкладено до виконання ним майнових зобов'язань перед фізичними та юридичними особами в Україні Отже, наявність в особи невиконаних зобов'язань, покладених на неї судовим рішенням, у тому числі аліментних, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України.
Ще однією з новел СК України є передбачення можливості припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям нею права власності на нерухоме майно.
У відповідності до ст. СК України той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації. Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору [7, ст.190].
Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно. В разі укладення такого договору той із батьків, з ким проживає дитина, зобов'язується самостійно утримувати її. Укладення договору не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину. За позовом відчужувача нерухомого майна договір, укладений відповідно до ч. цієї статті, може бути розірваний у разі невиконання тим із батьків, з ким проживає дитина, обов'язку з її утримання.
3.3. Договір батьків про сплату аліментів на дітей
Слід зупинитися на нормах ст.189 СК, якою передбачена можливість батьків укласти між собою договір про сплату аліментів на дитину.
У цьому договорі батьки фіксують розмір аліментів на дитину (дітей), причому він може складати або тверду фіксовану суму, або відсоток від доходу одного з батьків. Якщо у договорі фіксується розмір проценту, то слід обов’язково вказати, що саме є доходом, із якого він вираховується, тобто необхідно перерахувати усі види заробітку, від суми яких буде братися даний відсоток.
Окрім розміру аліментів батьки у договорі вказують також строки сплати аліментів. Тут теж немає будь-яких особливих вимог: це можуть бути щомісячні, щоквартальні, щорічні або інші виплати. Сума аліментів може бути сплаченою одноразово, але у цьому випадку доцільно б було розписати, виходячи з якої базової суми (наприклад, щомісячного розміру аліментів) виходили батьки, встановлюючи загальну суму одноразової сплати аліментів. Розрахунок, як правило, робиться за весь період виплати до досягнення дитиною повноліття.
Доречно зафіксувати у договорі не тільки розмір аліментів і строки їх сплати, але й спосіб сплати (готівкою, у безготівковій формі чи в інший спосіб), хоча цю вимогу СК не передбачає. Батьки можуть включити у договір й інші умови, які вони вважатимуть це необхідним. СК у даному контексті висуває лише одну вимогу: умови договору не можуть порушувати права дитини, що встановлюються СК.
Щодо форми договору про аліменти, то він укладається виключно у письмовій формі і обов’язково посвідчується нотаріусом. І це є правильним, оскільки нотаріус як спеціаліст права допоможе скласти текст договору, виходячи із конкретної життєвої ситуації батьків, а якщо проект договору був підготовлений батьками, нотаріус зможе перевірити його на предмет відповідності нормам СК [40, с.97].
До того ж, не слід забувати, що завжди існує ризик невиконання стороною умов договору. Договір про аліменти не є виключенням. У разі порушення одним із батьків умов договору його примусове виконання буде набагато легшим, якщо текст договору буде максимально чітким, ясним і недвозначним. Нотаріальне посвідчення договору про аліменти має ще одну позитивну сторону: у разі невиконання одним із батьків свого обов’язку аліменти з нього можуть стягуватися відповідно до цього договору на підставі виконавчого напису нотаріуса без звернення до суду (що традиційно віднімає багато часу, нервів і сил) [46, с.17].
Договір про аліменти є договором майнового характеру, тому державне мито при нотаріальному посвідченні сплачується, як із будь-якого іншого майнового договору (1% від суми).
У договорі про аліменти батьки можуть вказати призначення та цільове використання коштів. Як правило, у цьому зацікавлений той із батьків, хто сплачує аліменти, оскільки відповідно до ст. СК аліменти, одержані на дитину, є власністю того із батьків, на чиє ім’я вони виплачуються [46, с.15].
Слід зазначити, що аліменти є не єдиними коштами, які сплачує один із батьків на утримання дитини. Згідно із ст. 185 СК той із батьків, хто сплачує аліменти, є зобов’язаним брати участь у додаткових