Можна виділити:

- аліментні зобов’язання подружжя;

- аліментні зобов’язання батьків та дітей;

- аліментні зобов’язання свояків та інших родичів;

- аліментні зобов’язання фактичних вихователів (вихованців).

В Конституції України закріплено, що батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття, аналогічна норма закріплена в Сімейному кодексі України. Слід зрозуміти, що законодавець даним положенням лише закріплює моральний обов’язок батьків щодо догляду за дітьми, який в першу чергу має випливати не із закону, а із самої свідомості останніх, можна навіть говорити, що обов’язок доглядати за дитиною має інстинктивну природу. Зазвичай догляд за дитиною покладається на обох батьків в рамках існування їхньої сім’ї. В такому випадку вони добровільно доглядають за своїми дітьми керуючись принципами моралі, що закладені в їхній індивідуальній свідомості [48, с. 21]

Однак досить часто шлюби розриваються і один з батьків (в 99% це батько) відмовляється добровільно утримувати дитину, забезпечувати її матеріально. Тому держава, за заявою того з ким проживає дитина, зобов’язує іншого сплачувати кошти на її утримання. Дані кошти в свою чергу й отримали назву аліменти.

Таким чином держава реалізує законодавчо закріплений обов’язок утримувати дитину, що ґрунтується на моральних засадах суспільства, бо очевидним є те, що в свідомості особи, яка ухиляється від цього, даний обов’язок вже відсутній [43] .

Слід зазначити, що законодавець дає визначення аліментів, як коштів на утримання дитини, які присуджуються за рішенням суду у частці від доходу її матері, батька та (або) у твердій грошовій сумі [7, ст.87].

Аліментами слід розглядати всяку матеріальну допомогу, що надається в силу закону одному з подружжя, родичам, своякам, фактичному вихователю (вихованцю).

Рішення суду про присудження аліментів не слід включати до складу правопороджуючих фактів, оскільки воно спрямоване на захист уже існуючого суб'єктивного права.

Також аліментні правовідносини характеризуються певними особливостями.

По-перше, підстави їх виникнення визначені лише законом.

По-друге, аліментні зобов'язання є безоплатними, тобто вони не можуть бути витребувані назад, навіть якщо стягнуті помилково, за винятком випадків, коли їх стягнення було засноване на неправдивих відомостях.

По-третє, аліментні зобов'язання мають особистий характер, їх сплачують особи, на яких вказує закон. Покладання обов'язку утримання на інших осіб не допускається [29, с.216].

1.2. Проблемні аспекти аліментних правовідносин: причини існування та шляхи вирішення

Визначившись з термінологією, можна перейти безпосередньо до аналізу причин, які викликають дане явище та проблеми, що з цим явищем пов’язані.

В переважній кількості випадків основною причиною, що призводить до обов’язку сплачувати аліменти на утримання дитини є розірвання шлюбу подружжя.

Як слушно зазначає Шевченко Т., незважаючи на те, що в Конституції та в інших нормативних актах закріплено ряд положень, що захищають сім’ю, визнають її первинним та основним осередком суспільства, сприяють її захисту, в Україні рішення судів про розірвання шлюбу сходять немов би з конвеєра. В 99% справ, що розглядаються судами про розлучення, виноситься рішення про задоволення позову та розірвання шлюбу.

Така статистика є невтішною, оскільки, на нашу думку, стан речей є дещо інший. Часто особа, звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу робить відчайдушний крок з метою виправлення ситуації, сподіваючись, що під тиском позову все може повернутися на краще, але суд лише прискорює процес розлучення приймаючи шаблонні рішення. В цьому випадку залишається незрозумілим існування ст.111 СК, оскільки вона свідомо чи несвідомо ігнорується судами, а мета примирення нівелюється [54].

Подібна ситуація існує також у випадках коли аліменти присуджуються в результаті позбавлення батьківських прав. Таке враження, що суди просто не бажають заглиблюватися в такі важливі справи, що визначають правовідносини між батьками та їх дітьми, зокрема на практиці безпосередньо траплялися випадки коли рішення суду про позбавлення батьківських прав повністю розмістилося на одній сторінці паперу формату А 4, і це з урахуванням бланку, реквізитів суду та сторін! Мотивувальна частина такого рішення, навіть з урахуванням розмірів, не може бути досконалою [53, с.17].

Іншою причиною, що призводить до проблемних аліментних правовідносин є невміння батьків домовитися між собою, що в свою чергу є показником невисокого культурного рівня суспільства. В більшості країн світу аліменти виплачуються у добровільному порядку за взаємною згодою батьків, що звільняє від необхідності звертатися до суду.

І все ж якщо зберегти сім’ю не вдалося і постає питання про стягнення аліментів на утримання дитини, існують дві найбільші проблеми в даній сфері:

- по-перше, це проблема пов’язана з визначенням розміру аліментів,

- по-друге, проблема з несплатою аліментів.

1. Відносно першої проблеми - визначення розміру аліментів - варто зазначити, що гарантій того, що в суді серйозно займатимуться справою про стягнення аліментів, на жаль, немає жодних.

Як правило, рішення за такими позовами судді через надмірну завантаженість виносять не заглиблюючись у подробиці і в результаті далеко не завжди можна отримати об’єктивний розмір аліментів на утримання дитини. Рішення по справі про стягнення аліментів звучать майже однаково, при цьому як позивач так і відповідач навіть не намагаються скористатися правами які їм надаються законом [43].

Та все ж варто хоча б спробувати захистити своє право. Як відомо багато громадян мають так званий дохід «в конверті», а суд присуджуючи аліменти виходить лише з офіційно задекларованих доходів, тому іноді виникає ситуація коли частка доходу батька навіть не досягає 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та при цьому він їздить на престижному автомобілі та витрачає великі кошти на