Ураховуючи вищевикладене, утримання аліментів буде проводитися залежно від того, чи має постійний характер виплат компенсація втрати доходів [51, с. 21].

Виходячи зі змісту розділу треба наголосити на такому.

1. СК України, на відміну від КпШС, був розроблений і прийнятий із врахуванням ринкових умов, які склалися в суспільстві. Він регулює майнові відносини сім’ї, зокрема, зобов’язання по сплаті аліментів на цивільно-правових засадах.

2. Справедливим є встановлення в кодексі відповідальності за прострочення аліментів, яка полягає в застосуванні до винної особи неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Та ця неустойка може стягуватися тільки у випадку, якщо розмір аліментів був визначений судом.

3. Новацією в законодавстві є встановлення строку сплати заборгованості, за яким суд з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами.

4. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.

ВИСНОВКИ

З викладеного можна дійти висновку, що нове сімейне законодавство, зокрема щодо порядку сплати аліментів, вийшло на новий рівень регулювання сімейних правовідносин. Воно пішло по шляху відмови від старих принципів, що встановлювалися радянським законодавством, і спрямовує свій погляд на міжнародну практику.

Позитивною новелою є введення поняття сім’ї. Разом з тим, воно потребує вдосконалення щодо кола членів сім'ї, а саме: необхідно доповнити підстави створення сім'ї такими як свояцтво, інші (крім усиновлення) форми прийняття дітей на виховання.

Виходячи з законодавчого визначення поняття "сім’я" можна співвіднести коло членів сім’ї та суб’єктів аліментних правовідносин. Оскільки в Сімейному кодексі під сім'єю розуміється певна спільність, а не коло осіб, пов'язаних сімейними правами й обов'язками, аліментні правовідносини можуть існувати як між членами сім'ї, так і між особами, які не складають сім'ю. Можна виділити: аліментні зобов’язання подружжя; аліментні зобов’язання батьків та дітей; аліментні зобов’язання свояків та інших родичів; аліментні зобов’язання фактичних вихователів (вихованців).

Аліментами слід розглядати всяку матеріальну допомогу, що надається в силу закону одному з подружжя, родичам, своякам, фактичному вихователю (вихованцю). Слід особливо наголосити, що рішення суду про присудження аліментів не слід включати до складу правопороджуючих фактів, оскільки воно спрямоване на захист уже існуючого суб'єктивного права.

Аліментні правовідносини характеризуються певними особливостями: підстави їх виникнення визначені лише законом; аліментні зобов'язання є безоплатними, тобто вони не можуть бути витребувані назад, навіть якщо стягнуті помилково, за винятком випадків, коли їх стягнення було засноване на неправдивих відомостях; аліментні зобов'язання мають особистий характер, їх сплачують особи, на яких вказує закон.

В переважній кількості випадків основною причиною, що призводить до обов’язку сплачувати аліменти на утримання дитини є розірвання шлюбу подружжя. Існують дві найбільш важливих аспекти цього питання: по-перше, це проблема пов’язана з визначенням розміру аліментів, по-друге, несплата призначених аліментів.

Заходи, що допоможуть усунути і вирішити вказані проблеми це: укладення між подружжям шлюбного договору, що регулюватиме правовідносини у випадку розлучення; припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (такі можливості є новелами СК); обов’язкова участь у засіданнях про призначення аліментів та про розірвання шлюбу народних засідателів (це пропозиція щодо регулювання сімейних відносин).

Щодо аліментних правовідносин подружжя існують такі проблемні і спірні моменти.

1. Визначення підстав для стягнення. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Один з подружжя потребує допомоги, є непрацездатним за віком чи станом здоров’я. Настання юридичної непрацездатності законодавець пов'язував з: а) iнвалiднiстю; б) пенсійним віком, що обумовлював вiдсутнiсть у особи обов'язку працювати. Фактична непрацездатнiсть пов'язана iз станом здоров'я i полягає у вiдcутностi у особи реальної можливостi працювати.

Пняття юридичної i фактичної непрацездат-ності в кожному конкретному випадку не завжди співпадають за змiстом. Право на утримання виникає лише у разi юридичної непра-цездатностi.

3аконодавець прямо не заперечує можливості виникнення аліментних зобов'язань у рази тимчасової втрати працездатності. Проте, на нашу думку, з огляду на складність процедури стягнення, право на аліменти реалізовувати недоцільно, оскільки фак-тичне надання такої допомоги матиме місце після одужання i поновлення працездатності.

Подружжя - позивач потребує матеріальної допомоги. Проте, згідно СІК України, це не обов’язкова умова. Так, наприклад існує можливість стягнення алiментiв на утримання того з подружжя, який доглядає малолітню дитину. Стягнення алiментiв в такій ситуації не залежить вiд того, чи працює дружина в цей час та яке її матеріальне становище, а пов'язане лише з двома умовами: 1) дружина має проживати з малолітньою дитиною; 2) чоловік повинен мати можливicть надавати дружинi допомогу.

На нашу думку стягнення алiментiв на користь особи, яка не потребує матерiальної допомоги, суперечить по-няттю i змicту аліментних зобов'язань. І не зрозумiло, якими критерiями буде керуватися суд, визначаючи розмiр алiментiв на користь особи, яка матерiально забезпечена i не потребує допомоги.

Новелою СК України є існтитут утримання осiб, якi перебувають у фактичниx шлюбниx вiдносинах. Такий iнститут не відомий ні росiйському ні колишньому радянському законодавству.

Умовами набуття утримання є: а) проживання однiєю сiм'єю, тобто особи мають проживати