В даному випадку на допомогу може прийти СК України, в якому йдеться про те, що судом при визначенні розміру аліментів можуть враховуватися інші обставини, що мають істотне значення [43, п.4 ч.1 ст. 182].Тому проблема полягатиме в необхідності отримати достатню кількість доказів для суду.

На сайті одного з приватних детективних агентств в переліці послуг, що надаються, серед іншого, є встановлення реального матеріального стану особи. Звичайно послуги детективів коштують недешево, але витративши сьогодні певну суму на детективів можна забезпечити пристойне існування своїй дитині на майбутнє. Наведений приклад безумовно не є загальнообов’язковим і має використовуватися за певних обставин, але він демонструє наявність шляхів протидії тінізації доходів [42, с.77].

Але як завжди у медалі існує дві сторони. Так, існує ситуація коли позивач безпідставно вимагає стягнути з відповідача завищену суму аліментів, мотивуючи це тим, що той має офіційно високі доходи. Й справді трапляються випадки коли дохід відповідача складає сотні тисяч, а то й мільйонів гривень і суд на підставі цього стягує збільшену суму аліментів.

Та все ж суд, в першу чергу, та відповідач мають розуміти, що аліменти це кошти на утримання дитини, зайві гроші розбещують дитину. Як правило, діти багатих батьків не бажають вчитися і часто потрапляють в тенета алкоголю та наркотиків. Тому виплати на їх утримання не мають перевищувати меж розумного. Саме відштовхуючись від цього суд і має визначати розмір аліментів.

2. Що стосується проблеми навмисної несплата аліментів, то тут ситуація дещо складніша. Як свідчить статистика 90% невиконання судових рішень як раз припадає на рішення, що стосуються аліментів. Існує велика кількість різних факторів, що призводять до такого явища. Зокрема, як відомо, після розлучення немає більших ворогів ніж колишні чоловік та дружина, тому той на кого покладається обов’язок сплачувати аліменти розцінює даний факт не що інше як зведення рахунків, що в свою чергу не збільшує ймовірність щодо їх сплати [54]

Проте така ситуація з несплатою аліментів, виникла не через недосконалість Сімейного кодексу. Чинний Кримінальний кодекс України, а саме ст.164, передбачає покарання за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, однак, як свідчить практика, лише в половині кримінальних справ суд знаходить підстави для винесення обвинувального вироку [42, ст.6]

Не останню роль тут відіграє Закон України «Про виконавче провадження», який на переконання Примака В. потребує внесення кардинальних змін до положень, що стосуються стягнення заборгованості з боржника [50, с. 27].

Вважаю ненормальними випадки коли при наявності заборгованості по аліментах, але відсутності офіційних доходів та будь якого зареєстрованого майна, боржник виходить «сухим із води» і уникає майнової відповідальності.

З метою запобігання поглиблення вищезгаданих проблем можна виокремити певні заходи, що допоможуть їх уникнути. Наприклад, глава 10 СК України передбачає укладення між подружжям шлюбного договору, що регулюватиме правовідносини у випадку розлучення [7, глава 10].

На нашу думку, даний договір спроможний вирішити багато з проблем, що зазвичай виникають при розлучені. Однак в Україні даний договір є новелою і тому відношення до нього у подружжя здебільшого стримане.

Існує думка, якої дотримується, наприклад, що шлюбний договір це прояв нелюбові, «маніфест недовіри», що так чи інакше обов’язково призведе до розлучення [46, с. 15].

Також певну альтернативу аліментам встановлює ст.190 СК України, яка передбачає можливість припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно [7, ст.190]. Дана норма надає можливість укладання договору за яким передається певне нерухоме майно, в обмін на звільнення від обов’язку сплачувати аліменти. Можливо дана альтернатива застосовується не так часто, та все ж звільняє від проблемних аліментних правовідносин .

Ще одним позитивним заходом (якщо впровадити його в життя), на думку Ромовської З.В., що може якісно змінити як аліментні, так і шлюбні правовідносини є обов’язкова участь у засіданнях про призначення аліментів та про розірвання шлюбу народних засідателів [51, с.46].

Дана пропозиція досить часто звучить серед вчених та юристів. Позиція судді в силу його власного сімейного стану, внутрішніх переконань може подекуди не відповідати реальному стану речей, тому погляд «народу» має важливе значення, це дасть змогу об’єктивно вплинути на рішення у справі.

Антошкіна В. Наголошує, що аліменти виникають в першу через неврегульованість взаємовідносин після розлучення. Як відомо ефективніше вирішувати причини проблеми а не її наслідки, тому, на нашу думку, держава, регулюючи сімейні правовідносини в першу чергу має сприяти створенню стабільної, міцної сім’ї як найважливішого суспільного інституту в якому батьки з почуттям батьківського обов’язку та любові повинні виховувати своїх дітей в дусі поваги до суспільства, батьківщини [40, с.96].

Ще хотілося б зазначити, що проблеми про які йшлося в рамках цього розділу, не є недоліками Сімейного кодексу. Швидше це проблемні моменти, що виникають в результаті неефективних підзаконних та інших актів, що виступають «наріжним каменем» на шляху реалізацій положень Сімейного Кодексу, а також загального рівня правовідносин.

Підсумовуючи викладене у розділі слід звернути увагу на таке.

1. Сімейний кодекс України є прогресивним документом, що відповідає вимогам сучасного стану сімейних відносин і вніс кардинальні зміни до регулювання аліментів. Одночасно, Сімейний кодекс містить в собі певні проблемні моменти, які слід вивчати і висвітлювати.

2. Аліментні зобов’язання як правило випливають із сімейних відносин. Сім'я є первинним та основним осередком суспільств, яку складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Оскільки в Сімейному кодексі під сім'єю розуміється певна