Згідно ч.3 ст.75 СК непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи [7, ч.3 ст.75].

Таким чином, непрацездатним вважається той з подружжя, який досяг пенсiйного вiку за старiстю (чоловiки - 60 pоків, жiнки - 55 poкiв) або є iнвалiдом І, II чи ІІІ груп.

Особи, якi отримали право на пенсiю ранiше зазначеного вiкy (наприклад, за вислугою pоків, у зв'язку з зайнятiстю на шкiдливих чи важких роботах тощо), права на алiменти до досягнення загального пенсiйного віку не набyвають.

До числа непрацездатних традицiйно вiдносили iнвалiдiв І, II та ІІI груп. Після тривалих наукових дискусiй у юридичнiй лiтературi та виходячи із судової практики iнвалiди ІІІ групи також визнанi законодавцем непрацездатними.

Суперечливiсть позицiй щодо визнання чи невизнання iн-валiдiв ІІІ групи непрацездатними була обумовлена відсутністю єдиної позицiї фaxiвцiв щодо тлумачення понять «юридич-на непрацездатнiсть» i «фактична непрацездатнiсть».

Настання юридичної непрацездатностi законодавець пов'язував з:

а) iнвалiднiстю;

б) пенсiйним віком, що обумовлював вiдсутнiсть у особи обов'язку працювати.

Фактична непрацездатнiсть пов'язана iз станом здоров'я i полягає у вiдcутностi у особи реальної можливостi працювати.

3вичайно, що поняття юридичної i фактичної непрацездат-ності в кожному конкретному випадку не завжди співпадають за змiстом. На сьогодні відомі факти, коли вiдповiдальнi державнi службовцi, яким була встановлена ІІ група iнвалiдностi, сум-лiнно виконували cвої пocaдовi обов'язки. Що ж стосується iнвалiдiв ІІІ групи, то у них зберігається досить високий рівень працездатності, чим i обумовлені поширення в юридичній лiтетypi думки, що право на алiменти цi особи набувають лише в тому разi, коли не мають можливостi забезпечити прожиття своєю працею [31, с.73].

Право на утримання виникає лише у разi юридичної непра-цездатностi.

3аконодавець прямо не заперечує можливостi виникнення алiментних зобов'язань у разi тимчасової втрати працездатностi.

На нашу думку, з огляду на складнiсть процедури стягнення, на одержання одним з подружжя соцiальноi допомоги в розмiрi втраченого заробiтку тимчасово надавати непрацездатним особам (скажiмо, у разi захворювання на запалення легень, припереломах тощо) право на алiменти недоцiльно, оскiльки фак-тичне надання такої допомоги матиме мiсце пiсля одужання i поновлення працездатностi.

Щодо часу, коли настала iнвалiднicть, він правового зна-чення не має. Один iз подружжя міг укласти шлюб, будучи iнвалiдом або стати iнвалiдом, перебуваючи у шлюбi.

Не є пiдставою для вiдмови в задоволеннi позову про стяг-нення алiментiв той факт, що подружжя проживають окремо. Поки в передбаченому порядку шлюб не визнано недiйсним чи нерозiрваним, він вважається таким, що icнує, i один з подружжя має право на утримання.

Подружжя - позивач потребує матерiальної допомоги.

У відповідності до п.4 ст.75 СК один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

У ст. 75 СК законодавець уперше конкретно визначив поняття «особа, що потребує матерiальної допомоги» [7, п.4 ст.75]. Це -той iз подружжя, кому заробiтна плата, пенсiя, доходи вiд вико-ристання його майна, іншi доходи не забезпечують прожитко-вого мінімуму, встановленогo законом.

При вирiшеннi питання щодо нужденності одного з под-ружжя суд має враховувати доходи кожного з подружжя, не обмежуючись при цьому лише констатацією факту наявності в подружжя - вiдповiдача значних доходiв чи навпаки – незначних доходiв подружжя - позивача.

Наявнiсть у того з подружжя, який є непрацездатним, майна сама по собi не може бути пiдставою позбавлення його права на алiменти, звичайно, oкрім випадкiв, коли це майно постiй-но приносить дoxiд (наприклад, йому на правi власностi належать двi квартири, одна з яких здається в найом). Не може бути визнано нужденним подружжя, який, незважаючи на незначну пенсiю, має великий грошовий вклад в ощадкасi, отримав в спадщину нерухомicть, транспортнi засоби тощо [39, с.15].

Подружжя - вiдповiдач має можливiсть таку матерiальну допомогу надати.

При визначеннi матерiальних можливостей подружжя-вiдпо-вiдача береться до уваги його сiмейне становище, наявнiсть утриманцiв, яких він згiдно з чинним законодавством зобов'яза-ний утримувати (непрацездатнi батьки, дiти, iншi особи), ха-рактер i розмiр доходiв.

Тимчик Г. зазначає, що в переважній кількості випадків основною причиною, що призводить до обов’язку сплачувати аліменти на утримання дитини є розірвання шлюбу подружжя [53, с.18].

У відповідності до ст. 76 СК України розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу.

Після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу.

Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п’ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років.

Якщо у зв’язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім’ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв’язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина