Необхідно підкреслити, що послідовність апеляційних підстав, яка закріплена в статті 367 Кримінально-процесуального кодексу України, не є випадковою. Вона логічно випливає з того факту, щоб перш ніж вирішити питання про наявність в діях підсудного складу злочину, передбаченого відповідною статтею Кримінального кодексу, і про призначення справедливого покарання, необхідно перевірити встановлення самого факту події злочину і доведеність вини підсудного в інкримінованому йому злочині [53, с.71].

Адвокату перед початком апеляційного оскарження необхідно визначитись чи існує підстава для скасування або зміни вироку чи постанови. Підстави, що дають право суду другої інстанції скасувати чи змінити вирок суду першої інстанції, викладено у статті 367 КПК:

1) однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;

2) невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи;

3) істотне порушення кримінально-процесуального закону;

4) неправильне застосування кримінального закону;

5) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Зміст кожної з цих підстав докладно розкривається у відповідній статті КПК. Виходячи з цих підстав, адвокат повинен за погодженням з підзахисним визначити коло питань, що підлягають запереченню в апеляційній скарзі.

Так, ст. 368 КПК визнає однобічним або неповним дізнання, досудове чи судове слідство в суді першої інстанції, коли залишилися недослідженими такі обставини, з’ясування яких може мати істотне значення для правильного вирішення справи.

Дізнання, досудове чи судове слідство в усякому разі визнається однобічним і неповним:

1) коли не були допитані певні особи, не були витребувані і досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи;

2) коли не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, за винятком випадків, коли дослідити їх було неможливо;

3) коли необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в апеляційному суді;

4) коли не були з’ясовані з достатньою повнотою дані про особу засудженого чи виправданого.

Якщо йдеться про першу підставу (однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства), адвокат має в бесіді з підзахисним з’ясувати, в чому саме виявилися ці недоліки; довести, що вони мають істотне значення для справи, й показати, що ці обставини не були з’ясовані з вичерпною для правильного вирішення питання повнотою.

За ст. 369 КПК вирок чи постанова вважаються такими, що не відповідають фактичним обставинам справи:

1) коли висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні;

2) коли суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;

3) коли при наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку (постанові) не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші;

4) коли висновки суду, викладені у вироку (постанові), містять істотні суперечності.

Вирок чи постанова із зазначених підстав підлягають скасуванню чи зміні лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи могла вплинути на вирішення питання про винуватість засудженого або невинуватість виправданого, на правильність застосування кримінального закону, на ухвалу міри покарання або застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру [38, с.234].

Якщо йдеться про таку підставу, як невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи, то адвокату необхідно за допомогою посилань на наявні у справі письмові та інші докази переконливо показати, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам.

Якщо вирок містить висновки, що суперечать фактичним обставинам, встановленим матеріалами справи, то необхідно кожний з цих висновків спростувати конкретними посиланнями на матеріали справи.

Істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону ст. 370 КПК визнає такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову.

Вирок (постанову) в усякому разі належить скасувати, якщо:

1) за наявності підстав для закриття справи її не було закрито;

2) вирок винесено незаконним складом суду;

3) порушено право обвинуваченого на захист;

4) порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;

5) розслідування справи провадила особа, яка підлягала відводу;

6) справу розглянуто у відсутності підсудного, за винятком випадку, передбаченого частиною другою статті 262 цього Кодексу;

7) порушено правила підсудності;

8) порушено таємницю наради суддів;

9) вирок (постанову) не підписано будь-ким із суддів;

10) у справі відсутній протокол судового засідання або перебіг судового процесу у передбачених цим Кодексом випадках не фіксувався технічними засобами;

11) порушено вимоги статей цього Кодексу про обов’язковість пред’явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення;

12) обвинувальний висновок не затверджений прокурором чи він не був вручений обвинуваченому;

13) порушено вимоги статей цього Кодексу, які встановлюють незмінність складу суду, надання підсудному права виступити в дебатах і з останнім словом [3].

Неправильним застосуванням кримінального закону, що тягне за собою скасування або зміну вироку (постанови), ст. 371 КПК визнає:

1) незастосування судом кримінального закону, який підлягає застосуванню;

2) застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню;

3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

Невідповідним ступеню тяжкості злочину та особі засудженого ст. 372 КПК визнає таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального кодексу, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м’якості, так і суворості.

Неправильне застосування судом норми матеріального права має бути обов’язково зазначено в апеляційній скарзі навіть у тих випадках, коли відповідна частина вироку по суті