Виступи сторін у дебатах і судове слідство ведуться тільки стосовно оскаржуваної частини вироку за правилами глави 26 КПК, тобто захисник здійснює допит свідків та інших осіб, а також виступає у дебатах, керуючись тими самими принципами, що й у суді першої інстанції. При цьому він ураховує особливості апеляційного процесу, тобто торкається лише питань, оскаржуваних у апеляції [35, с. 259].

Участь захисника при допиті підсудного. Завданням захисника є популярно, просто й дохідливо роз’яснити підзахисному суть його прав саме в цій стадії процесу, порадити, як найдоцільніше користуватися цими правами, розповісти про саму процедуру, приміром про ймовірний характер запитань прокурора та варіанти відповідей відповідно до узгодженої тактики захисту тощо.

Наведене зовсім не означає, що захисник намовляє чи підмовляє підзахисного давати неправдиві показання. Підсудний сам визначить для себе стратегічну лінію поведінки: визнавати свою вину повністю чи частково, заперечувати свою причетність до злочину, а може, відмовитися від показань взагалі. Захисник лише дає правову пораду, виходячи з обраної ним й підзахисним тактики захисту, підказує, якими законними методами й способами можна відстоювати свою позицію у справі.

Законодавством не врегульовано те, як повинен діяти захисник під час допиту, чи має він право втручатися й рекомендувати підзахисному відповідати на те чи інше запитання прокурора. Водночас захисник під час допиту не може залишатися пасивним учасником процесуальної дії. У разі, коли прокурор ставить перед його підзахисним запитання, сформульовані з порушенням вимог закону та морально-етичних норм, захисник мусить звернути на це увагу прокурора.

При підготовці до процесу захисник, як правило, знає чи буде підзахисний давати в судовому засіданні показання. Зрозуміло, що таке рішення приймає сам підсудний, але обов’язок захисника роз’яснити йому, що судова практика визначається щодо випадків, коли підсудний відмовляється давати в судовому засіданні показання: показання підсудного, які він давав на досудовому слідстві чи в суді першої інстанції, оголошуються й досліджуються судом та кладуться в обґрунтування вироку.

Інше питання, коли в конкретній справі тактично виправдано обрати лінію поведінки мовчання. Але це – виняткові ситуації.

Подекуди складно підзахисному сформулювати відповіді на запитання, суті яких він не розуміє, що може викликати розгубленість, а це, у свою чергу, прокурор відразу ж витлумачить таким чином, що підсудний намагається викрутитися, що він дає неправдиві показання. Проаналізувавши з підзахисним імовірні запитання, захисник може розраховувати на адекватні відповіді й поведінку в судовому засіданні підсудного, що є складовою успішного захисту.

Щоправда, це не означає, що підсудний повинен вивчити напам’ять усі запитання і в судовому засіданні, мов робот, стереотипно відповідати. Такий хід допиту наштовхне суд на думку, що відповіді підсудним завчені напередодні судового засідання, що може також негативно відбитися на завданнях захисту [24, с.156].

Запитання підсудному слід ставити у формі, яка б не допускала двозначності. Кожне запитання має бути сформульоване якомога більш просто, ясно і коротко. Отримавши відповідь, захисник не повинен поспішати з наступним питанням, він має переконатися, що відповідь записано до протоколу судового засідання. Недопустимою є постановка декількох запитань одночасно.

Неприпустимо розпочинати захиснику допит підзахисного із запитання, чи він добре пам’ятає свої показання, які він давав на досудовому слідстві Підсудний відразу після такого запитання насторожується, в нього виникає занепокоєння, що на запитання прокурора він давав не ті показання, які були потрібні. Увага його розсіюється і, ймовірно, що в подальшому йому складно буде сконцентруватися. Якщо захисник виявляє, що показання підсудного, які він дав у судовому засіданні, дещо відрізняються від показань у якості обвинуваченого, то необхідно дуже поступово й методично правильно підводити підсудного до цих суперечностей. І тільки коли захисник побачить, що підсудний беззаперечно усвідомив неточність чи суперечність у показаннях, можна поставити запитання про причину таких суперечностей.

Важливо пам’ятати, що з позицій вимог закону – захисникові не випадає нагадувати підсудному про будь-які компрометуючі його дані: про попередню судимість, про аморальні вчинки тощо. Окремі захисники, маючи намір показати ніби свою об’єктивність у справі, відсутність бажання вигороджувати підзахисного, серед іншого, нагадують і про аморальні факти з його життя. Вони помилково гадають, що порівняно із злочином такі факти не мають вирішального значення для долі підзахисного. Але це далеко не так. Інколи фатальною для підсудного може бути навіть, на перший погляд, незначна обставина, яка пов’яже ланцюг умовиводів, невигідних для нього.

Непривабливою виглядає ситуація, коли захисник, нібито намагаючись переконати суд, що хоче допомогти йому у встановленні істини, вимагає від підсудного говорити у суді лише правду. Така «ведмежа» послуга захисника ні до чого доброго не приводить, оскільки такий захисник втрачає в очах учасників процесу повагу й довіру.

Заборонено також захисникові висловлювати своє негативне ставлення до іншого підсудного. Коли є колізія інтересів підсудних, завдання захисника полягає в тому, щоб за допомогою лише доказів спростовувати невигідні для клієнта твердження інших підсудних, ведучи дискусію в рамках морально-етичних норм.[54. с.76]

Допит свідків, потерпілого. Судове слідство є винятково важливим етапом стадії судового розгляду і вирішення кримінальної справи. Як зауважує П. Сергеїч, «судова промова є доповненням до судового слідства, а не навпаки». Якщо на етапі досудового й судового слідства захисник