Інститут апеляційного оскарження кримінальних справ дозволяє по суті, з новим дослідженням доказів в суді вищестоящої інстанції, а не на основі письмових матеріалів і не формально як в касаційному порядку, перевірити законність, обґрунтованість і справедливість вироку чи постанови, що винесені судом першої інстанції, з правом їх заміни новим рішенням, в тому числі і тим, що погіршує положення підсудного, яке прийняте на основі безпосереднього аналізу фактів і обставин справи [55, с.4].

Введення в Кримінально-процесуальний кодекс України нового інституту – апеляції – можна розцінювати, безумовно, як позитивний крок. Проте, перші роки застосування цього інституту проявили ряд законодавчих, теоретичних і практичних недоліків цієї новели.

Для більш повного розуміння суті і значення захисту в кримінальних справах в суді апеляційної інстанції необхідно розглянути причини введення в правове поле цього інституту. Тому в даному пункті перш за все буде розглянуто інститут касації, що передував апеляційному оскарженню як в Україні, так і за кордоном, та буде подано сучасні риси апеляційного оскарження України.

Касація (від лат. quasso – розбиваю, руйную; пізньолат. cassatio – відміна, скасування):

1) оскарження і опротестування у вищестоящий суд судових рішень, вироків, що не вступили в законну силу;

2) перевірка вищестоящим судом законності і обґрунтованості рішень і вироків суду, що не вступили в законну силу, за наявними і додатково поданими у справі матеріалами;

3) перегляд, відміна судового рішення вищестоящою інстанцією з причин порушення законів чи недотримання правил судочинства нижчою інстанцією [77, с.52].

Касаційна інстанція – окрема ланка в системі загальних судів, завданням якої є перевірка правильності вироків, рішень, ухвал та постанов суду першої інстанції з правового (законність) і фактичного (обґрунтованість) боку за матеріалами, наявними у справі і додатково поданими сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі [77, с.52].

Подані визначення характеризують касацію, що існувала в Україні до введення апеляційного перегляду.

У зв’язку з актуальністю питань, що розглядаються у даному розділі, існує потреба у вивченні механізму касаційного оскарження судових рішень деяких зарубіжних країн, зокрема тих, які належать до романо-германської системи права. Серед країн романо-германської системи права і розвиненою системою касаційного оскарження судових рішень насамперед необхідно виділити Францію. Бельгію. Італію, Нідерланди та Федеративну Республіку Німеччина. Сутність касаційної системи оскарження судових рішень у цих країнах полягає в тому, що рішення у справі, розглянуте першою та апеляційною інстанцією та яке набуло законної сили, може бути переглянуто, вирішено по-іншому або скасовано судовою інстанцією вищого рівня, на яку покладено функції забезпечення однаковості судової практики. Така інстанція є найвищою в судовій системі і має назву касаційного суду. Система касаційного оскарження судових рішень веде свій початок ще з часів римських імператорів, коли відправлення судових функцій було покладено на імператорських чиновників, а оскарження їх рішень здійснювалось до тих осіб, які перебували на вищому ієрархічному ступені. Функції останньої інстанції виконував імператор, який вважався верховним суддею [50, с.24].

Аналізуючи касаційний порядок перегляду судових рішень, можна дійти декількох висновків. Касаційний суд, який є верховною судовою інстанцією, здійснює перевірку тільки юридичної сторони рішень, які ним розглядаються, тобто перевіряється правильність застосування норм матеріального та процесуального права без перевірки правильності рішення по суті. Зміст класичної моделі касації, створеної у Франції ще за часів Наполеона, полягає в тому, що рішення, винесені з порушенням закону, скасовуються, однак оскільки справа не підлягає розгляду в касаційній інстанції по суті, скасування рішення тягне за собою повернення справи на розгляд суду нижчестоящої інстанції для винесення нового рішення. Касація властива тільки інстанційно організованій системі судочинства, в якій касаційний розгляд здійснює спеціальний судовий орган, виключною функцією якого є перегляд справ. Касація є останньою судовою інстанцією в таких країнах, як Франція, Бельгія, Італія та Нідерланди, касаційні постанови у зазначених країнах не підлягають подальшому перегляду.

Головна увага суду касаційної інстанції приділяється виключно перевірці конкретного судового рішення відповідним правовим нормам, причому докази більше не досліджуються, а суд виходить з тих обставин справи, які були встановлені судовими інстанціями нижчого рівня. У своєму класичному вигляді касація має метою проведення загальнодержавної політики, спрямованої на однакове тлумачення та застосування правових норм при здійсненні правосуддя судами нижчого рівня, а не на вирішення конкретного судового спору. Домінуючим у діяльності касаційної інстанції класичної моделі був саме публічно-правовий фактор – забезпечення однакової судової практики [50, с.26].

Отже, розглянуті види касації мають одну спільну рису, вони стосуються питань права і не стосуються суті справи. Касація, що існувала в Україні до 2001 року характеризується певними відмінними рисами, що і робило її особливим видом оскарження, про що й йтиметься далі.

Касаційне провадження, що існувало на території України до 2001 року пов’язано з судовою системою Росії, оскільки на той час Україна була складовою спочатку Російської імперії, а потім СРСР.

Касаційне провадження в Російській імперії до 1917 року було близьким до французького типу „чистої касації” (про що йшлося вище) і обмежувалось питаннями права.

Декретом про суд №1, що був прийнятий РНК РСФСР 24 листопада 1917 року було передбачено касаційний перегляд вироків, завданням якого було перевірка судових рішень по суті, проте сам порядок такого оскарження ним передбачений не був [76, с. 122].

Набагато пізніше, в лютому 1919 року Тимчасовим положенням про народні суди і революційні трибунали в