Якщо свідок не досяг до моменту допиту 16-річного віку, головуючий йому лише роз’яснює обов’язок дати правдиві показання без попередження про кримінальну відповідальність за порушення цього обов’язку та за відмову давати показання [49, с.83].

Окремі судді наполягають, щоб свідок поставив свій підпис у протоколі, чим стверджує, що буде говорити лише правду. Це не суперечить закону, а свідка спонукає зважено ставитись до давання показань у суді. Захисник Я.П. Зейкан пропонує, щоб кожен свідок давав перед судом присягу, «яка діє через внутрішнє переконання, через самонавіювання» [24, с. 160].

При допиті свідків у судовому засіданні найважливішим завданням для захисту є:

- отримання від свідка відповідно до вимог кримінально-процесуального закону повних, правдивих, об’єктивних і відображаючих істину показань;

- пояснення причин суперечностей у показаннях одного й того ж свідка при допитах, проведених у різний час на досудовому слідстві;

- виявлення невідповідності показань свідків матеріалам кримінальної справи, а також показанням обвинуваченого (підсудного), потерпілого, інших свідків;

- виявлення й пояснення суперечностей у показаннях свідка, які він давав на досудовому слідстві, й показаннях, даних ним у судовому засіданні;

- отримання від свідка показань, що виправдовують підзахисного або пом’якшують його відповідальність;

- підготовка матеріалу для захисної промови. Захисник повинен добре володіти тактико-психологічними прийомами допиту свідка в суді. З тактичних позицій питання захисту можна визначити за метою, яку очікує захисник досягти, задаючи їх свідкові.

Тактичні й тактико-психологічні прийоми при допиті свідка у суді, якщо їх правильно застосувати, дають можливість впливати на свідка морально й психологічно й тим самим добиватися від нього правдивих показань або відмови від неправдивих свідчень. Принаймні, на гірший випадок, неправдивість показань свідка буде очевидною для суду. Арсенал тактичних і тактико-психологічних прийомів, які можуть бути реалізовані захистом при допиті свідка для досягнення поставленої мети захисником, досить великий.

1) Засіб максимальної деталізації показань. Він застосовується у випадках, коли є підстави припускати, що свідок:

- непевно сприйняв обставини, що виясняються, й прогалини заповнює моїми вигадками, фантазією, навіюванням чи засвоєними чутками про певні обставини;

- неправильно зрозумів окремі обставини чи деталі;

- добросовісно помиляється внаслідок неадекватного сприйняття обставин;

- забув окремі деталі сприйнятого;

- завідомо дає неправдиві показання.

2) Засіб стимулювання відновлення у свідка спогадів про окремі деталі його показань. Часто доводиться свідкові давати показання в суді після спливу значного проміжку часу, приміром, один рік і більше. Рідко хто може пригадати у суді без труднощів усі характерні особливості обставин, свідком яких була особа. Рекомендується у таких ситуаціях порадити свідкові взяти за вихідний момент певну подію, добре йому відому, і вже від неї відштовхуватись, послідовно перебираючи в пам’яті всі події, що відбувались по події, якою цікавиться суд. Таким способом свідок сам приходить до відтворення у пам’яті обставин, очевидцем яких він був.

3) Засіб асоціативного вибору, коли свідок достеменно знає обставини явища, яке він спостерігав, але не може пригадати час чи період події. В такому разі задаються запитання свідкові щодо інших достовірно існуючих і відомих подій, фактів і запитується свідка, чи обставини, про які він розповідає, мали місце до чи після цього. Так, крок за кроком свідок сам наближається у своїх роздумах і спогадах саме до події, якою цікавиться суд.

4) Засоби стимуляції згадування з використанням асоціації за подібністю й контрасту полягають у тому, що свідок у судовому засіданні взагалі не може пригадати обставини, щодо яких його викликали на суд. У такій ситуації захисник може використати наочний матеріал, наприклад, фотографічні знімки місцевості, яка була об’єктом спостереження свідка. Побачивши таку фотографію в суді, свідок пригадає, де відбувалася та чи інша подія. Правда, не у всіх випадках такий засіб можна використовувати. Коли, скажімо, свідок усе пригадав, а окрему деталь своїх показань не може уточнити, то представлення такої фотографії може стимулювати свідка давати показання, чого він раніше може взагалі не зауважив.

5) Засіб асоціативного стимулювання згадування за контрастом полягає в тому, що свідкові повідомляють ознаки й властивості, які не притаманні об’єкту, що досліджується, які свідок заперечує, наближаючись до істини.

Практика виробила певні рекомендації щодо допиту захисником у судовому засіданні свідків, а саме:

- не слід ставити запитання перед свідком про обставини, які є очевидними і достатньо повно встановленими;

- не запитувати про обставини, що байдужі для функцій захисту;

- не задавати питань, коли шанси сприятливої відповіді незначні;

- про обставини сумнівні й малоймовірні запитувати з великою обережністю;

- допит проводити спочатку в частині показань, яка найбільш важлива для завдань захисту;

- просто й зрозуміло формулювати запитання;

- слухаючи відповідь, дивитись в очі свідкові, що сприятиме психологічному контакту;

- необхідно своєчасно в допиті зупинитися, щоб запитання не перетворилися у питання заради питань.

Своєрідною формою судового допиту свідка є перехресний допит учасниками процесу з приводу однієї і тієї ж обставини. В ч. 1 ст. 304 КПК записано, що кожний учасник судового розгляду має право задавати свідкові додаткові запитання для з’ясування або доповнення відповідей, даних на запитання інших осіб. Отже, хоч законодавець прямо не говорить про перехресний допит свідків, але такий логічно випливає