8. Захисник має добре бути підготовленим до отримання від свідків максимально вигідних для захисту показань. Для захисника важливо пам’ятати, що завжди актуальним є питанням встановлення психологічного контакту з свідком чи потерпілим безпосередньо під час їх допиту.

При допиті свідків у судовому засіданні найважливішим завданням для захисту є: 1) отримання від свідка відповідно до вимог кримінально-процесуального закону повних, правдивих, об’єктивних і відображаючих істину показань; 2) пояснення причин суперечностей у показаннях одного й того ж свідка при допитах, проведених у різний час на досудовому слідстві; 3) виявлення невідповідності показань свідків матеріалам кримінальної справи, а також показанням обвинуваченого (підсудного), потерпілого, інших свідків; 4) виявлення й пояснення суперечностей у показаннях свідка, які він давав на досудовому слідстві, й показаннях, даних ним у судовому засіданні; 5) отримання від свідка показань, що виправдовують підзахисного або пом’якшують його відповідальність; 6) підготовка матеріалу для захисної промови. Захисник повинен добре володіти тактико-психологічними прийомами допиту свідка в суді. З тактичних позицій питання захисту можна визначити за метою, яку очікує захисник досягти, задаючи їх свідкові.

9. Зміст захисної промови залежить від конкретних завдань захисту й зумовлюється як характером злочину, так і зібраними у справі доказами. Але кожна захисна промова повинна містити такі складові частини: 1) позиція у справі; 2) вступ; 3) аналіз і оцінка доказів; 4) дані, що характеризують особу підсудного; 5) аналіз причин, які сприяли вчиненню злочину, або причин, які потягли помилкове порушення кримінальної справи, 6) питання, пов’язані із застосуванням покарання або звільнення від нього; 7) питання, пов’язані з розв’язанням цивільного позову; 8) заключна частина промови.

З метою забезпечення принципу змагальності сторін та забезпечення реального здійснення захисником наданих йому кримінально-процесуальним законодавством прав у стадії апеляційного провадження вбачається за доцільне внести наступні зміни і доповнення до Кримінально-процесуального кодексу України:

1) доповнити статтю 266 КПК України положенням про те, що клопотання захисника про виклик додаткових свідків і витребування інших доказів підлягають задоволенню у всіх випадках;

2) доповнити частину 1 статті 65 КПК України нормою, яка б передбачала, що доказами у кримінальній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку, орган дізнання, слідчий, захисник і суд встановлює наявність чи відсутність суспільно-небезпечного діяння;

3) доповнити статтю 66 частиною четвертою в наступній редакції: «Захисник вправі опитувати осіб за їх згодою; витребовувати довідки, характеристики, інші документи від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, які зобов’язані надати такі документи чи їх копії; замовляти проведення експертизи.»;

4) доповнити коло суб’єктів оцінки доказів, визначених статтею 67 КПК України «Оцінка доказів», ще одним суб’єктом – захисником.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. – К.: Преса України, 1997. – 52 с.

2. Європейська Конвенція про захист прав людини і основних свобод Міжнародна хартія прав людини Зб. документів / Ін-т соц. і екон. пробл. Заруб. країн АН України, Укр. Асоціація сприяння ООН; Відп. ред. А.М. Шлепаков. –К.: Наук думка, 1991. – С. 17-21.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Ін Юре, 2001. – 212 с.

4. Закон України „Про адвокатуру” від 19.12.1992 р. // Голос України. – 1993. – 29 січня. – № 3. – С. 7-8.

5. Закон України „Про судоустрій України” від 07.02.2002 р. // Голос України. – 2002. – 19 березня. – № 51. – С. 5-7.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами України кримінальних справ у касаційному порядку” від 12 10 1989 р // Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України. – 1990. – № 12. – С. 41 – 47.

7. Проект Кримінально-процесуального кодексу України, прийнятий Верховною Радою України в першому читанні // БД „НАУ-ЕКСПЕРТ”

8. Адамайтис М. Когда допрашивать свидетелей в апелляционной инстанции // Российская юстиция. – 2003. – № 10. – С.52.

9. Адаменко В.Д. Субъекты защиты обвиняемого. – Красноярск: Издательство Красноярского университета, 1990. – 208 с.

10. Адвокат в уголовном процессе / Под ред. П.А. Лупинской. – М.: Новый юрист, 1997. – 544 с.

11. Александров А.С., Ковтун Н.Н. Основания к отмене (изменению) приговора в суде апелляционной инстанции // Государство и право. – 2001. – № 10. – С.55-62.

12. Алиев Т.Т. Порядок собирания документов-доказательств в уголовном процессе // Адвокатская практика. – 2003. – № 5. – С. 37-45.

13. Белоносов В.О., Громов Н.А., Ивенский А.И. Судебное разбирательство и приговор: Учебное пособие. – Самара: Издательство Самарского юридического института, 2001. – 96 с.

14. Басай В.Д. Судові та правоохоронні органи. – Івано-Франківськ: Вік, 2002. – 733 с.

15. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. – К.: Ін Юре, 1999. – 256 с.

16. Богословська Л.О. Підстави для скасування або заміни вироків, які не набрали законної сили: Конспект лекцій. – Х.: ХЮІ, 1995. – 35 с.

17. Бойко В. Нова Конституція і судова влада // Право України. – 1997. – № 1. – С. 20-23.

18. Бойков В.А. Курс советского уголовного процесса. Общая часть. – М.: Юрид. лит., 1989. – 640 с.

19. Быков В. Подозреваемый как учасник уголовного судопроизводства со стороны защиты // Российская юстиция. – 2003. – № 3. – С. 43-45.

20. Варфоломеева Т.В. Защита в уголовном судопроизводстве / Институт адвокатуры при Киевском ун-те им. Тараса Шевченко. – К., 1998. – 204 с.

21. Варфоломеева Т.В. Организационные, процессуальные