Подальший розвиток інститут касації пов’язаний з прийняттям Кримінально-процесуального кодексу РСФСР і УРСР, що були прийняті в 1922 році і Основ кримінального судочинства СРСР і союзних республік 1924 року. В Законі про судоустрій СРСР, союзних і автономних республік від 16 серпня 1938 року вказувався обов’язок суду касаційної інстанції перевірити законність і обґрунтованість вироку за наявними в справі і поданими сторонами документами, не обмежуючись при цьому межами і підставами, що вказані в скаргах чи протестах. Цим же законом були встановлені і види перегляду вироків: касаційний перегляд і перегляд вироків, що вступили в законну силу [76, с. 123].

Наступним етапом в розвитку інституту радянської касації були Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік 1958 року і прийняті на їх базі нові Кримінально-процесуальні кодекси союзних республік. Цими законодавчими актами було розширено коло учасників процесу, що мали право оскаржити вирок; встановлено, що в касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки всіх судів, крім Верховних Судів Республік і Верховного Суду СРСР; були визначені підстави посилення покарання чи застосування закону про більш важкий злочин при новому розгляді справи судом першої інстанції і т.д. [76, с. 123].

З викладеного можна зробити висновок, що в радянський період було створено зовсім новий інститут перегляду вироків, що не вступили в законну силу, що не мав аналогів у світі.

Тому варто зупинитись на понятті, основних рисах і значенні касаційного провадження радянського періоду.

Касаційне провадження, за твердженням А.П. Рижакова та А.І. Сергєєва, виникає в зв’язку з направленням в суд відповідної скарги хоча б одного з перелічених в законі зацікавлених у вирішенні справи учасників процесу чи за протестом прокурора. Воно являється однією з форм контролю за судовою діяльністю зі сторони вищестоящого суду, що дозволяє здійснювати перевірку законності і обґрунтованості вироків, що не вступили в законну силу, рішень і постанов суду першої інстанції. Касаційна інстанція дозволяє захищати законні інтереси фізичних і юридичних осіб шляхом попередження вступання в законну силу неправосудних вироків, рішень і постанов [56, с. 4].

М.С. Строгович визначає, що касаційний розгляд кримінальних справ є формою, способом здійснення вищестоящим судом нагляду за судовою діяльністю нижчестоящих судів, що діють в якості першої інстанції. Розглядаючи в касаційному порядку справи, вирішені судом першої інстанції, за скаргами чи протестами на вироки, що не вступили в законну силу, вищестоящі суди усувають допущені помилки і порушення закону, охороняють права і законні інтереси сторін, посилюють законність в судовій діяльності і сприяють підвищенню якості роботи судів [64, с. 362].

Є.Г. Мартинчик вказує, що касаційне провадження – одна з основних і необхідних стадій кримінального процесу, яка дозволяє попереджувати вступ в законну силу незаконних і необґрунтованих вироків, ухвал і постанов, забезпечуючи тим самим здійснення цілей і завдань правосуддя [48, с. 5].

Для повного розуміння суті касаційного оскарження і того, чому в той час така форма оскарження вважалась найбільш демократичною, необхідно розглянути основні риси касації радянського періоду.

Основні риси касації – це закріплені в законі положення, які розвивають і конкретизують вимоги принципів кримінального процесу, характеризують природу і зміст касаційного провадження, закріплюють умови, за дотримання яких воно здійснюється, забезпечують вирішення задач, що поставлені перед судом другої інстанції, і досягнення цілей правосуддя, а також охорону прав і законних інтересів особи і правильне застосування санкцій [48, с. 8].

Принципи касації в кримінальному процесі – це ті найважливіші процесуально-правові положення, які визначають суть, характер, основні риси і властивості касаційного провадження в кримінальному процесі [64, с. 367].

Основними принципами касації радянського періоду були:

1) свобода оскарження судових рішень сторонами;

2) поєднання перевірки касаційною інстанцією дотримання судом першої інстанції вимог закону з перевіркою правильності встановлення в рішенні фактичних обставин справи;

3) ревізійне начало в касаційному провадженні;

4) забезпечення прав сторін в касаційному провадженні.

Принцип свободи оскарження судового рішення передбачає можливість оскаржити вирок в обсязі, що необхідний і достатній для захисту своїх прав і законних інтересів осіб.

Свобода оскарження вироку сторонами в радянській касації означає, що судові рішення можуть бути оскаржені сторонами у вищестоящий суд, крім вироків вищого судового органу СРСР Верховного Суду СРСР і вироків вищих судових органів союзних республік – Верховних Судів союзних республік. Крім того, засуджений і потерпілий вправі приносити скарги не тільки в своїх інтересах, але й в інтересах інших суб’єктів кримінального процесу [57, с.5].

Поєднання перевірки касаційною інстанцією дотримання судом по справі вимог закону з перевіркою правильності встановлення в вироку фактичних обставин справи, означає дотримання вимог законності і обґрунтованості вироку.

Законність вироку означає винесення вироку з точним дотриманням всіх норм Кримінально-процесуального кодексу і з правильним застосуванням Кримінального кодексу і інших законів. Касаційна інстанція перевіряє, чи були дотримані при провадженні по справі всі процесуальні і кримінально-правові норми, не було допущено порушень закону [64, с.368].

Обґрунтованість вироку означає його відповідність фактичним обставинам справи, правильність його по суті. Касаційна інстанція перевіряє чи в повному обсязі розслідувана справа, чи зібрані по ній достатні докази, чи відповідає вирок встановленим у справі фактам. На відміну від суду першої інстанції касаційна інстанція не веде судового слідства і тому позбавлена можливості так перевірити і оцінити всі докази, як перевіряє і оцінює їх