З даного питання в кримінально-процесуальній літературі існує декілька протилежних думок.

Г. Гальперін і Є. Сосон пропонують вирішувати дане питання наступним чином: якщо на думку адвоката, оскарження вироку в подальшому не приведе до погіршення становища підзахисного, а навпаки може полегшити його долю, то подання скарги потрібно визнати необхідним. За такими ж підставами можливе подання скарги адвокатом, якщо немає прямо вираженої відмови підзахисного [76, с. 111].

Є.Г. Мартинчик, досліджуючи дане питання визначає, що в науці кримінального процесу існує дві протилежні думки: 1) захисник не зв’язаний волею підзахисного і може оскаржувати вирок і в тих випадках коли проти цього заперечує підзахисний, і 2) говорить про відсутність у захисника права на подання скарги у випадку незгоди засудженого на апеляційне оскарження. Що стосується практики, то їй відомі випадки оскарження вироку адвокатами всупереч волі підзахисного і відмови від оскарження, якщо підсудний заперечував проти подання скарги. Є.Г. Мартинчик вважає більш обґрунтованою першу позицію і наводить на її підсилення наступні аргументи: по-перше, підсудний і захисник за законом являються самостійними учасниками процесу і наділені рівними правами, які можуть реалізовувати на власний розсуд; по-друге, захисник зобов’язаний використовувати всі передбачені законом засоби і способи захисту обвинуваченого, надавати йому необхідну юридичну допомогу. Одним з таких засобів захисту і являється право принести апеляційну скаргу на вирок, якщо захисник сумнівається в правосудності останнього. По-третє, немає підстав ставити обов’язок захисника оскаржувати неправосудний вирок в залежність від того, за призначення чи за угодою бере участь захисник у справі. Очевидно, що в першому і другому випадку процесуальний статус захисника єдиний, а це обумовлює і єдність обов’язків, в тому числі і на оскарження вироку [48, с. 20].

І тому, як стверджує Є.Г. Мартинчик, теоретичне обґрунтування відсутності у захисника права на оскарження вироку, якщо проти цього заперечує його підзахисний, не тільки суперечить закону, але й виправдовує бездіяльність багатьох захисників-адвокатів, їх без принциповість і непослідовність при здійсненні функції захисту. А у випадку коли підзахисний переконає адвоката в непотрібності подання скарги, його відмова продовжувати оскарження повинна бути викладена в письмовій формі, що убереже адвоката від непорозумінь і скарг на неправильну дію (бездіяльність) адвоката [48, с. 21].

А.Г. Торянніков зазначає, якщо обвинувачений категорично відмовляється від заявлення клопотання чи подання апеляційної скарги, то адвокат не може цього зробити за нього, пам’ятаючи, що закон наділив захисника повноваженнями на надання юридичної допомоги в реалізації аналогічного права обвинуваченого, а не для демонстрації адвокатом „незалежності” від бажань (вказівок) обвинуваченого. Останнє слово все одно залишається за обвинуваченим, інакше таке гуманне правило, як можливість користуватися допомогою адвоката, перетворилось б на свою протилежність [68, с. 13].

Заперечення обвинуваченого проти подання скарги може бути викликано різними причинами. Основна причина їх заключається в тому, що підзахисний, як правило, в більшій мірі, чим захисник, моє інформацію стосовно того які несприятливі обставини можуть бути виявлені при повторному розгляді справи.

На основі проведеного аналізу вищенаведених думок вчених-процесуалістів вбачається наступний можливий вихід, який так би мовити влаштовує і захисника і підзахисного:

1. Адвокат зобов’язаний роз’яснити підзахисному всі позитивні і негативні моменти подання і неподання скарги.

2. Скласти апеляційну скаргу та ознайомити з нею клієнта.

3. Отримати від підзахисного письмову заяву про небажання подавати апеляційну скаргу (на випадок виникнення сумніву у бездіяльності чи непрофесійності адвоката).

В процесуальній літературі спірним являється також питання про те, чи має право захисник відмовитись від подання апеляційної скарги у випадку коли на цьому наполягає підзахисний. А.Л. Ципкін вважає таку відмову взагалі недопустимою, оскільки гарантоване Конституцією право обвинуваченого на захист забезпечує участь захисника не тільки в судовому засіданні чи на досудовому слідстві, але й в усіх інших випадках, коли процесуальне законодавство передбачає і допускає участь захисника. Тому, виходячи з того , що право на подання скарги, являється невід’ємною частиною права обвинуваченого на захист, адвокат не може всупереч бажанню підсудного відмовитись від подання апеляційної скарги (наприклад, він може допомогти в її складанні і подати її від імені підзахисного). Проте даний обов’язок, на подання скарги, не означає, що захисник в даній скарзі повинен підтримувати ту лінію захисту, яку в даній справі проводить його підзахисний. Якщо обвинувачений не згоден з позицією захисника, що проводиться ним в апеляційній скарзі, він може відмовитись від апеляційної скарги захисника (шляхом відкликання останньої, або поданням паралельно з захисником і своєї скарги) [73, с. 18].

З питанням дотримання захисником умов апеляційного оскарження тісно пов’язане розуміння підстав для скасування або зміни вироку чи постанови. Оскільки встановлення хоча б однієї з підстав, передбачених законодавством, веде до скасування чи зміни вироку суду першої інстанції апеляційним судом. Крім того при написанні апеляційної скарги адвокат зобов’язаний вказати, в чому полягає незаконність вироку, ухвали чи постанови (зважаючи на малу кількість нової літератури, що стосується питання апеляційного оскарження далі в тексті буде вживатись словосполучення „апеляційні підстави”, хоча в оригіналах творів вживається – касаційні підстави, у зв’язку з подібністю їх ознак).

Кримінально-процесуальним кодексом України в статті 367 передбачено наступні підстави для скасування або зміни вироку чи постанови:

1) однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;

2) невідповідність висновків суду,