Крім того, умови, за яких банк може бути ліквідований з ініціати-ви власників банку, можуть передбачатися у статуті банку.

Наявність зазначених умов ще не є достатньою підставою для ліквідації банку, оскільки для цього потрібно отримати згоду НБУ. Отже, підставою ліквідації банку є необхідна наявність так званого юридичного складу, елементами якого є: рішення про ліквідацію бан-ку та згода НБУ на ліквідацію.

Під «порядком ліквідації банку» слід розуміти сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини між банком, учасниками банку, Національним банком, кредиторами та ліквідатором, що вини-кають, змінюються і припиняються в процесі ліквідації банку, шляхом закріплення за названими особами певного обсягу прав та обов'язків і механізму їх реалізації.

Прийняття рішення про ліквідацію банку віднесено до виключної компетенції загальних зборів учасників банку, що, у свою чергу, є прийнятим:

а) для банку у формі акціонерного товариства – 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах (ч. 4 ст. 159 ЦК України, ч. 1 ст. 42 Закону України «Про господарські товариства»);

б) для банку у формі кооперативу – щоб за нього проголосувало не менше як 75 % членів кооперативу, присутніх на загальних зборах кооперативу (ч. 11 ст. 15 Закону України «Про кооперацію»).

Банк може бути ліквідований не лише за ініціативою його влас-ників, а й з ініціативи НБУ в примусовому порядку.

До умов, за наявності яких НБУ має право ініціювати процедуру ліквідації, окрім тих, що стосуються ліквідації з ініціативи власника, слід віднести такі:

1) згідно із ч. 4 ст. 20 Закону про банки рішення НБУ про відкли-кання банківської ліцензії є підставою для звернення до суду з позо-вом про ліквідацію банку;

2) згідно із ч. 2 ст. 73 Закону про банки у разі порушення Закону про банки чи нормативно-правових актів Національного банку, що спричинило значну втрату активів або доходів, і настанні ознак не-платоспроможності банку НБУ має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку згідно з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність».

У разі прийняття рішення про ліквідацію банку на НБУ покладено обов'язок повідомити про це, протягом двох днів від дня прийняття такого рішення, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки це пов'язане із припиненням сплати зборів до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а у разі ліквідації банку – з ініціативи НБУ та кредиторів – свідчить про наявність фінансових проблем у такого банку, а також про потребу підготовки до можливої виплати компен-сацій вкладникам – фізичним особам.

Крім того, НБУ зобов'язаний повідомити Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у разі оскарження в судовому порядку рішення НБУ про ліквідацію банку. Під «оскарженням в судовому порядку рішення НБУ про ліквідацію банку» в контексті тлумачення норми ч. 5 ст.87 Закону України «Про банки і банківську діяльність» слід розуміти період часу від подання до суду позову та прийняття рішення за ним.

Особливості нормативно-правового регулювання відносин щодо ліквідації банку у разі встановлення факту його неплатоспроможності передбачені положеннями ст. 88 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

При застосуванні норм коментованої статті варто пам'ятати, що законодавство України про відновлення платоспроможності боржни-ка або визнання його банкрутом (ГПК України, Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його бан-крутом» та інші законодавчі акти України) при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним застосовується у частині, що не суперечить нормам Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Згідно з ч. 6 ст. 15 ГПК України справи про банкрутство розглядає господарський суд за місцезнаходженням боржника.

Закон чітко окреслює коло осіб, які мають право ініціювати ліквідацію банку унаслідок визнання його неплатоспроможним, яки-ми є кредитори банку та НБУ (у тому числі й у випадках, коли він не є кредитором банку).

До категорії кредиторів банку належать юридичні або фізичні особи, які мають документально підтверджені вимоги до банку щодо його грошових зобов'язань.

Під грошовими зобов'язаннями у ст. 88 Закону України «Про банки і банківську діяльність» слід розуміти зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховують недоїмку (пеня та штраф), визначену на дату подан-ня заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника — юридичної особи, що виникли з такої участі» (абзац 7 ст. 1 Закону України «Про віднов-лення платоспроможності боржника або визнання його банкру-том»).

Норми ч. 2 коментованої статті конкретизують порядок звернення кредиторів банку до суду з заявою про визнання банку неплатоспро-можним.

Перед зверненням безпосередньо до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним кредитори банку мають направити до НБУ рекомендованим листом до відповідного територіального уп-равління НБУ, яке здійснює нагляд за банком (п. 2.1 глави 2 розділу VI Положення про застосування НБУ заходів впливу за порушення банківського законодавства) заяву про ліквідацію банку разом із доку-ментально підтвердженими доказами наявності невиконання грошо-вих зобов'язань банку перед ними. Заяву про ліквідацію банку при на-станні ознак неплатоспроможності надсилають на адресу НБУ у довільній письмовій формі.

Законодавець не визначає вичерпного переліку документів, що слугують доказами наявності невиконаних грошових зобов'язань бан-ку перед кредиторами.

Документально підтвердженими доказами наявності невиконання грошових зобов'язань банку перед кредиторами, за аналогією з нор-мами ч. 8 ст. 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його