Кредит як економічні відносини між людьми своїм об'єктом має гроші або речі, що втілюють певну вартість. Позичальник використовує гроші чи речі для підтримання процесу виробництва або для задоволення своїх особистих потреб. Тому об’єкт кредитних відносин для позичальника має не тільки цінність, а й споживчу вартість. Вона полягає в тому, що спрямовані в обіг гроші чи речі забезпечують позичальнику зростання вартості, тобто є капіталом. Коли ж гроші або речі надаються в кредит для задоволення особистих потреб позичальника, то це передбачає одержання позичальником у майбутньому доходів від його теперішньої, минулої (пенсіонери) чи майбутньої (студенти, учні) участі в процесі суспільного виробництва, тобто від використання його робочої сили як товару, без чого неможливе самозростання капіталу [59, С. 30-32].

В умовах ринкової економіки об’єктом кредитних відносин переважно є гроші як загальний ресурс, за допомогою якого можна придбати всі інші ресурси – матеріальні, технічні, трудові, природні тощо. Матеріальні блага об’єктом кредиту виступають рідко.

Кредитні відносини виникають з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення. Надана у тимчасове користування вартість через певний час повинна повернутися до її власника. Цим кредит відрізняється від товару, котрий після продажу його переходить від продавця до покупця. Вартість, що передається кредитором позичальнику, віддається лише на певний час, а потім вона має бути повернута, причому, як правило, з виплатою процента. Таким чином, за кредитною угодою до позичальника переходить у тимчасове користування лише споживча вартість грошей чи речей без зміни їх власника.

Характерною рисою кредиту є сплата процентів за користування ним. Однак, як правило, вартість надається кредитором позичальнику з метою одержання доходу. Без цього у кредитора не буде зацікавленості позичати гроші.

В економічній науці протягом всього періоду її розвитку було розроблено ряд теорій кредиту. Першою теорією кредиту була натуралістична. Вона розроблена в працях Д. Рікардо, Е. Мілля та ін. [58, С. 20-35]. Вона характеризується такими положеннями: об’єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних речей і благ, які позичаються одним економічним агентом іншому; кредит в цій теорії є формою руху матеріальних благ, тому функцією кредиту є перерозподіл цих матеріальних благ; позичковий капітал є реальним капіталом, тобто капіталом в речовій формі; банки виступають лише як посередники в кредиті, тобто вони спочатку капітал акумулюють, а потім передають в кредит; пасивні операції з мобільності коштів є первинними, а надання коштів в кредит – вторинними. Другою теорією кредиту є капіталотворча. Найбільш відомим представником цієї теорії був Дж. Лоу [58, С. 20-35]. Суть її полягає в наступному: кредит як і гроші є безпосередньо капіталом, багатством, а томі розширення кредиту означає збільшення багатства, нагромадження капіталу; банки – це не посередники кредитів, а своєрідні фабрики кредиту – творці капіталу; активні операції банків з надання кредиту є первинними. Великий вклад в теорію кредиту зробили економісти Ган, Шумпетер, Дж. Кейнс [58, С. 20-35]. Шумпетер вважав кредит основним рушієм економічного розвитку. Німецький економіст Ган зробив спробу пояснити механізм капіталотворчої функції кредиту. Він вважав, що банки, надаючи кредити, змінюючи умови кредитування, можуть регулювати розміри виробництва, впливати на ціни, рівень безробіття і т. д. Англійський економіст Дж. Кейнс також був прихильником капіталотворчої теорії і розробив теорію використання грошей для регулювання економіки. Він вважав, що держава, використовуючи грошово-економічну і фіскальну політику може впливати на стан економіки [38, С. 44-49].

За своєю сутністю кредит – це суспільні відносини, що виникають між економічними суб’єктами у зв’язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.

З усього вище сказаного можна виокремити основні ознаки відносин, що становлять сутність кредиту:

– учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїми зобов’язаннями. Без цього вони не зможуть набути статусу ні кредитора, ні позичальника. Щоб стати кредитором, економічний суб'єкт повинен накопичити у власності певну суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати позичальником, суб'єкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу;–

кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній. Інакше ці відносини будуть згасати і розриватися, тобто втратять здатність до розвитку. Економічна самостійність суб'єктів, добровільність, рівноправність та взаємна вигода роблять кредитні відносини внутрішньо адекватними ринковим відносинам, зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;–

кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника. Якщо такий захист не забезпечується правовими засобами, то кредитні відносини втрачають свої визначальні ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит. У цьому зв'язку інтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж інтереси позичальника;–

кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому