років (у деяких країнах – до 7 років); довгострокові – понад 5 років.
За забезпеченням виділяють забезпечені та бланкові кредити. Забезпеченням слугують товари, товаророзпорядчі та інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість та коштовності. Іноді використовують частину офіційних золотих запасів країни. Бланковий кредит надається під зобов'язання боржника погасити його у встановлений термін [29, С. 89]. Незабезпечені (бланкові) позики, які називаються в банківсь-кій практиці довірчими, надаються тільки під зобов'язання пози-чальника погасити позику. Бланковий кредит – винятковий вид кредиту, що надається особливо надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту, без забезпечення кредиту під вищу процентну ставку. Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення - тільки під зобов'язання повернути кредит) [58, С. 67].
Організація кредитних взаємовідносин банку і клієнтів визначається багатьма факторами, що включають стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо [59, С. 112].
РОЗДІЛ 3. ОРАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ, ЯКІ ВИНИКАЮТЬ У СФЕРІ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
У процесі розвитку кредиту і банків виявився очевидним факт, що характерною рисою й обов'язковим елементом існування і застосування кредиту служить наявність кредитних відносин між учасниками кредитної угоди.
Аналізуючи в економічній літературі визначення кредиту дозволяє зробити висновок про те, що найбільш вдалою є характеристика кредиту як відносин, пов'язаних зі зворотним наданням ресурсів і погашенням виникаючих у зв'язку з цим зобов'язань. Її перевага полягає в тому, що практично охоплюються усі види кредитних відносин, і не тільки ті, котрі виникають у зв'язку з рухом позичкового капіталу, але й ті, котрі зв'язані з реалізацією товарів з відстрочкою їхньої оплати, передоплатою, операціями з заощадженнями населення й ін.
Якщо під кредитом розуміються визначені взаємини, то застосування термінів "видача" чи "погашення кредиту" недоречно. Справді, чи можна передати в борг відносини з наступним їхнім поверненням? Напевно, використання понять "видача позички" чи "погашення позички" більш вдалі для використання. Але справа не тільки в перевазі застосування того чи іншого терміну, скільки в тому, що цим самим підкреслюється обґрунтованість розуміння кредиту як визначених економічних відносин [59. С. 95].
В законодавстві України кредитні відносини характеризуються як грошова позика, що дається на умовах сплати відсотка.
Підприємства, організації в процесі господарської діяльності часто відчувають необхідність у власних обігових коштах. Потреба суб’єктів господарської діяльності в коштах може бути задоволена за допомогою кредиту банку. Банківським кредитом покриваються як тимчасові, так і постійні потреби в додаткових обігових коштах. Відносини, що виникають між банками і клієнтами з метою одержання ними банківського кредиту, регулюються нормами права і називаються кредитними правовідносинами.
Можна визначити, що банківські кредитні правовідносини – це правовідносини, в силу яких позичальник зобов’язується повернути у встановлений строк позичкодавцю – кредитній установі одержану від нього таку саму суму грошей з процентами [59, С. 19].
Кредитні правовідносини, як решта правових відносин, складаються з таких елементів: суб’єктів, об’єкта і змісту.
Суб’єктами кредитних правовідносин можуть виступати: з боку позичкодавця – лише кредитні установи, а з боку позичальника – підприємства, організації, громадяни. Об’єктом кредитного правовідношення є гроші в безготівковій формі або готівкою. Під змістом кредитних правовідносин визначаються права і обов’язки їх суб’єктів.
Основною тенденцією в сфері кредитних операцій банків є прискорене зростання кредитів, наданих фізичним особам, насамперед, довгострокових та іпотечних. Негативною тенденцією у розвитку кредитування є незабезпечення прав кредиторів: ігнорування таких базових принципів, як обов’язковість виконання договірних зобов’язань кредитора і позичальника, гарантія повернення боргу. Саме ці пункти вимагають чіткого визначення в кредитному законодавстві України.
На сучасному етапі розвитку кредитних операцій банків постало ряд важливих проблем, які потребують свого вирішення на законодавчому рівні. Це зокрема, приведення у відповідність існуючих законодавства з питань іпотечного кредитування та іпотечних ринків в Україні, зменшення кредитних ризиків, створення сприятливих умов для діяльності бюро кредитних історій та ін.
Розвиток іпотечного кредитування в Україні стримується існуванням низки проблем, які не дають змоги повною мірою використовувати іпотеку як гарантію своєчасного повернення банківських позик і не сприяють розвитку іпотечного кредитування. Так, Закон України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” породжує ряд проблем, пов’язаних з невирішеністю питання існування одного державного органу – держателя єдиного Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень. Як свідчить світовий досвід, система державної реєстрації прав власності та обмежень на будь-яке нерухоме майно, в тому числі на землю, є ефективною лише за умови її здійснення в межах єдиного реєстру. В Україні ж створюється ситуація, коли реально існуватимуть дорогі і складні системи окремої реєстрації землі та окремої реєстрації нерухомості, що розташована на ній. Відповідно до законодавства державна реєстрація пов’язується з офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. А органами, покликаними захищати порушені, невизнані або оспорювані права, які виникають із правовідносин між сторонами, є суди. Саме тому доцільно було б покласти функцію реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень на судову владу. У Німеччині, наприклад, реєстрацію прав на нерухомість та їх обмежень покладено на служби при дільничних судах, тобто судах першої інстанції. Необхідно також вирішити питання і прописати процедуру виселення мешканців із житлового приміщення, на яке звертається стягнення за іпотечним договором. Йдеться як про захист прав кредитора, так і про захищеність боржника [23,