Значними є операції, якщо безготівкові розрахунки за угодами на суми, що перевищують еквівалент 50 000 євро, чи угоди з готівкою на суми, що перевищують еквівалент 10 000 євро за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленому Національним банком України

[6, Ст. 67].

Сумнівними є операції, що мають наступні ознаки:

1) операція здійснюється при незвичайних чи невиправдано за-плутаних умовах;

2) операція не є економічно виправданою чи суперечить законодавству України... Знову ж таки на банки покладається додатковий ряд обов'язків, що раніше не регламентувалися і не зв'язані з їхньою основною діяльністю [6, Ст. 64].

Таким чином, Закон України “Про банки і банківську діяльність” потребує уточнення статей, які стосуються кредитних операцій банків, зокрема в ст. 51 пункт про перевіряння вірогідності і формальної відповідності поданих клієнтом банку документів на отримання кредиту необхідно викреслити, в статті 64 даного закону черговим фактором суб'єктивності, що у законах не повинен мати місце, є визначення термінів “...сумнівні операції”, “...здійснюються за незвичайних обставин”, “... не є економічно виправданими”, тому потрібно чітко прописати дані терміни.

Нині відбувається поступова адаптація банківського законодавства України до законодавства ЄС та рекомендацій Базельського комітету з банківського нагляду. Зокрема, це стосується прав кредиторів. В Україні діють Закони “Про заставу”, “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, “Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла” та ін.

Всі вище перелічені закони, а також окремі статті Земельного, Господарського, Житлового, Цивільного кодексу здійснюють регулювання кредитних відносин в Україні. Вони визначають суть, функції, види кредиту та етапи його надання. Слід наголосити, що при цьому у деяких випадках норми банківського законодавства суперечать нормам інших галузей права – цивільного, господарського, фінансового, адміністративного. Відтак розібратися в хитросплетіннях документів, які регулюють діяльність кредитної системи може далеко не кожен банківський службовець. Постійні виправлення, внесення доповнень до нормативно-правових актів створюють умови, за яких робота з ними ускладнюється й призводить до плутанини та непорозумінь як у роботі банківських установ, так і їх клієнтів [22, С. 49].

На сьогодні особливої актуальності набирає такий напрям кредитних операцій банків як іпотечне кредитування. Саме цей вид кредитування дозволяє успішно розвивати економіку України, збільшити кількість інвестиційних ресурсів. Саме тому необхідним є проаналізувати існуючу на даний час нормативно-правову базу, яка покликана регулювати механізми іпотеки[32,С.15]. Слід зауважити, що іпотечним кредитування здійснюють зараз практично всі великі банки України, зокрема, в нашому регіоні – філії Приватбанку, Райффайзен банку “Аваль” та багатьох інших.

Розвиток цього виду кредитування значною мірою залежить від законодавчого забезпечення захисту прав кредиторів. До останнього часу брак відповідних гарантій практично унеможливлював розвиток іпотечного ринку: за таких умов він був не передбачуваним, неврегульованим і високоризикованим. На певному етапі це могло призвести до кризи і дискредитації перевірених часом інструментів. Тож важливість вибору правильного шляху при формуванні іпотечного законодавства важко переоцінити [32, С. 15].

З 1 січня 2004 р. в Україні набрали чинності кілька законодавчих актів стосовно іпотечного кредитування. Базовим серед них є Закон України “Про іпотеку”, де сформульовано загальні положення щодо використання нерухомого майна як засобу забезпечення виконання зобов’язань. Цей Закон системно регулює іпотечні відносини і зорієнтований на захист інтересів кредиторів. У ньому зроблено спробу вирішити низку проблем, що дасть змогу значно поліпшити практичне застосування іпотеки, уніфікувати правила її здійснення за загальноприйнятими міжнародними стандартами, розширити можливості для іпотечного кредитування та створити умови для становлення й успішного розвитку іпотечного ринку [32, С. 15].

Зокрема, узгоджується правовий режим іпотеки землі з іпотекою розташованих на земельній ділянці будівель і споруд. Так, частиною 4 статті 6 Закону встановлено, що у разі передачі в іпотеку будівлі (споруди) іпотека поширюється також на належну іпотекодавцю на праві власності земельну ділянку або її частину, на якій розташована відповідна будівля (споруда) і яка необхідна для використання цієї будівлі (споруди) за цільовим призначенням. Майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників

[9, Ст. 6].

Законом України “Про іпотеку” запроваджено чітку систему визначення пріоритету прав та вимог іпотечного кредитора відносно прав та вимог інших осіб на передану в іпотеку нерухомість – предмет іпотеки може бути переданий у наступну іпотеку за згодою іпотекодержателів.

Також Законом передбачена можливість позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки. Також вперше на законодавчому рівні здійснено спробу врегулювати процедуру виселення мешканців із житлового приміщення, на яке звертається стягнення за іпотечним договором [32, С. 15].

Жодним чином не применшуючи значення цього законодавчого документу для подальшого розвитку одного з основних видів діяльності комерційних банків – кредитних операцій, доводиться все ж констатувати наявність у ньому окремих положень, які, по суті, стримують становлення системи іпотечного кредитування, зокрема, про предмет іпотеки (стаття 5 Закону України “Про іпотеку”), стягнення за іпотечним договором (статті 20, 33 Закону України “Про іпотеку”) тощо. Крім того, деякі норми інших законодавчих актів щодо іпотечного кредитування залишають неврегульованими питання, вкрай важливі для ефективного використання нерухомого майна при передачі його у забезпечення виконання зобов’язань. Аналіз цих норм Закону України “Про іпотеку” подано нижче.

Склалося так, що українське законодавство у сфері іпотечного кредитування від початку мало дещо однобічний характер. На жаль, на відміну від зарубіжних систем використання нерухомого майна як предмета іпотеки (Німеччина, Франція), в Україні іпотечне кредитування