Важливу роль в процесі відродження та розвитку економіки України відводять банківській сфері. Основні принципи функціонування банківської системи України на початку XXI ст. реалізуються за наступними стратегічними напрямами: зростання рівня концентрації банківського капіталу; створення умов для збільшення обсягів кредитування реального сектору економіки; організація та забезпечення ефективної діяльності Українського банку реконструкції та розвитку, універсальних та спеціалізованих банків; зміцнення ресурсної бази комерційних банків; розвиток конкуренції на ринку банківських послуг; удосконалення системи нагляду за діяльністю банків; врегулювання в установленому порядку процедури банкрутства банків; удосконалення порядку реалізації заставленого майна з метою захисту інтересів кредиторів; удосконалення банківського законодавства тощо.

Зазначені економіко-правові чинники зумовлюють необхідність звернути увагу на проблеми формування статусу банківської установи як суб'єкта цивільних правовідносин.

Окремі аспекти правового статусу банків було розглянуто відомими вітчизняними та зарубіжними вченими.

Нормами ЦК України закріплюється поділ організацій, залежно від порядку їх створення на юридичні особи приватного права та юридичні особи публічного права.

Вказану класифікацію, як і будь-яку іншу, можна вважати доцільною або, принаймні, достатньо інформативною лише за тієї умови, що існують вагомі підстави для розгляду закладених в її основі критеріїв як справді значущих чинників ефективної регламентації участі юридичних осіб у цивільних відносинах.

Відображена у ЦК України юридична класифікація організацій характерна для банківської системи України, що складається з НБУ (за статусом – юридична особа публічного права, основною функцією якої, відповідно до Конституції України, є забезпечення стабільності грошової одиниці) та інших банків (за статусом – юридичні особи приватного права).

Свою оцінку та критерії запропонованого законодавцем поділу юридичних осіб надають також учені. Так В.Кравчук зазначає, що приватні юридичні особи створюються і діють в інтересах певного кола осіб: засновників, учасників або визначених в інший спосіб осіб. Вони не мають такого загально-соціального значення як публічні юридичні особи, а тому створюються незалежно від держави, на основі загального її дозволу, вираженого в законі.Тим самим підставою зазначеної класифікації визнається інтерес, якого намагаються досягти як юридичні особи приватного права так і організації публічного права.

Професор Н. Кузнєцова підкреслює функціональні особливості відповідного поділу правосуб'єктних організацій. Суть цієї класифікації полягає в тому, що юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення спеціальних функцій, не обумовлених їхньою участю у цивільному обороті (наприклад, міністерства і відомства, установи соціальної сфери, культурно-освітянські заклади та ін.). І, навпаки, юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах саме з метою участі у різних цивільно-правових відносинах.

За твердженням О. Олійник, статус комерційних банків єднає у собі два статуси – приватної юридичної особи та суб'єкта публічного права, що бере участь у грошовому процесі держави, обслуговуючи цей процес. Цієї ж позиції дотримується А. Селіванов, який також зазначає, що банк покликаний обслуговувати цей процес, використовуючи дозволені законом фінансові інструменти, розрахунки у готівковій і безготівковій формах грошового обігу. За своїм юридичним становищем банки є економічно самостійними і повністю незалежними суб'єктами від виконавчих та розпорядчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних із їхньою оперативною діяльністю. О. Братко також підтримує думку, що кредитна організація, як правило, є суб'єктом і цивільно-правових, і банківських відносин.

Дуалістичний підхід до статусу банку, що міститься у наведених ви-разах, зумовлений тісним співвідношенням норм цивільного та фінансового права, які взаємодіють у банківській системі. Розуміючи, які функції, завдання виконують зазначені норми можемо зробити висновок про те, які норми є домінуючими у банківській сфері, а відтак зрозуміти суб'єктом якого права є банк.

При створенні банку, учасники (юридичні або фізичні особи) на добровільних засадах, за власним волевиявленням, реалізуючи певну мету приймають відповідне рішення на підставі цивільних норм. При цьому можуть запроваджуватись імперативні норми, наприклад, щодо власників істотної участі у банку, яким слід мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан. Проте таким нормам вла-стивий допоміжний характер, оскільки вони спрямовані на захист інтересів інших учасників, уникнення монопольного утворення тощо.

Набувши цивільну правоздатність та дієздатність банк стає суб'єктом цивільного права. Суб'єктивні права банківської установи формуються в межах встановлених законом правил поведінки.

Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності тільки після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Перелік видів такої діяльності встановлюється тільки лише законом. У відповідності зі ст. 227 ЦК, учинений юридичною особою правочин, без відповідно-го дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела іншу сторону в оману відносного свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй мо-ральну шкоду, заподіяну таким правочином.

Як зазначає В. Новиков, банківська ліцензія – документ дозвільно-го характеру, який дає право здійснювати банківську діяльність. Ліцензування банківської діяльності згідно з положеннями частин 1, 3 ст. 91 ЦК України, ст. 14 ГК України та ст. 66 Закону про банки є формою державного регулювання у сфері банківської діяльності. За-значене регулювання спрямовано, у першу чергу, на захист прав та за-конних інтересів фізичних осіб та захист економічних і соціальних інтересів держави.

Після отримання статусу юридичної особи та одержання ліцензії банк починає здійснювати підприємницьку діяльність у сфері надан-ня фінансових послуг. Цей від послуг відрізняється від інших лише за особливостями предмету, як відрізняються транспортні