РОЗДІЛ 1.

ЕВОЛЮЦІЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДОГОВОРІВ ПЕРЕВЕЗЕННЯ В УКРАЇНІ

1.1.Історія виникнення та встановлення транспортних господарських договорів

До революції 1917р. цивільне законодав-ство розглядало договір перевезення як окре-мий вид договору підряду, не визнаючи його самостійним договором. Що стосується рівня правового регулювання відносин, пов'язаних з перевезенням вантажів, пасажирів і багажу, то Г. Шершеневич зазна-чав, що крім залізничного, у російському зако-нодавстві приділяється увага морському пере-везенню [63, с. 212].

Разом із тим цивільно-правова доктрина то-го часу виходила із самостійного характеру до-говору перевезення та необхідності забезпечен-ня його детального регулювання. Так, Г. Шер-шеневич при класифікації цивільно-правових договорів відводив договору перевезення са-мостійне місце в категорії договорів на надання користування чужими послугами, куди нарівні з перевезенням він відносив також особистий найм, підряд, доручення, комісію, поклажу. Відсутність законодавчого визнання самостійного характеру договору перевезення він пояснював тим, що більш пізні договори ут-воряться з колишніх шляхом поєднання різних юридичних елементів [63, с. 94].

У період підготовки проекту Цивільного укладення, що був внесений на розгляд Дер-жавної Думи у 1913 р., у цивілістів уже не було сумнівів у тому, що договір перевезення має бу-ти визнаний самостійним цивільно-правовим договором. У матеріалах Редакційної комісії, що підготувала проект Цивільного укладення, особливим чином визначалася необхідність виділити перевезення як самостійний договір і виробити для нього ряд правил, виходячи з особливостей перевезення. Позиція Редакцій-ної комісії грунтувалася, у тому числі, і на сфор-мованій на той час судовій практиці, що завжди надавала договорам перевезення вантажів са-мостійного значення [8, с. 556-557].

Проект містив у собі всі загальні положен-ня, що відносяться до різних видів перевезень, чим забезпечувалося однакове регулювання подібних правовідносин, що випливають з пе-ревезення вантажів, пасажирів і багажу. Таке регулювання забезпечувалося сукупністю норм, об'єднаних у 42 статтях.

Відповідно до проекту Цивільного укладен-ня (ст. 1993) за договором перевезення пе-ревізник зобов'язувався за винагороду (провізну плату) доставити сухим шляхом чи водою у виз-начене місце пасажирів або довірений перевізни-ку відправником вантаж і здати останній у місці призначення визначеній особі (одержувачу).

Саме визначення договору перевезення містило вказівку на всі основні елементи цьо-го договору: осіб, які беруть участь в укладенні та виконанні договору перевезення (відправ-ник перевізник, одержувач); основне зобов'язання перевізника (доставка і здача вантажу одержувачу); основне право вимоги перевіз-ника (винагорода); основні види перевезень (сухим шляхом чи водою).

Заслуговує на увагу той факт, що пе-ревізниками визнавалися особи, які доставля-ють вантаж з одного місця в інше незалежно від способів і засобів пересування. Доставка вантажів могла відбуватися перенесенням, перекочуванням, підняттям, сплавом та іншими способами. При цьому не мало значення для поняття "перевізника", чи користувався він для доставки вантажу винятково своїми осо-бистими силами, чи виконував договір за до-помогою перевізних засобів: залізниці, паро-плава, баржі, воза, тварини. При цьому перевізні засоби могли приводитися в рух будь-якою руховою силою: людьми, тваринами, па-рою, вітром, електрикою тощо [8, с. 557]. Позиція Редакційної комісії, на нашу дум-ку, не була чіткою та послідовною. Виділивши договір перевезення як самостійний договір, комісія, однак, не зуміла виробити критерії відмежування його від договору підряду. Пев-но, цим пояснюється та обставина, що до сфе-ри договірних відносин з перевезення були віднесені підрядні відносини: перекочування бочок, підняття дзвона, діяльність носіїв тощо. Але відповідний докір, на думку В. Вітрянського, можна адресувати лише коментарю Ре-дакційної комісії, але не виробленій нею нормі, що визначає договір перевезення, яка представляється бездоганною [36, с. 8-9].

Як окремі види договору перевезення розглядалися перевезення сухим шляхом і пе-ревезення водою; перевезення в прямому спо-лученні, перевезення пасажирів.

Важливе значення мала наявність особли-вого виду договору перевезення - договору, що укладався відправником вантажу або паса-жиром із громадським возієм (промисловим перевізником). До числа останніх належали залізниці, пароплавні та інші транспортні підприємства, що діяли на основі особливих дозволів (концесій) уряду [8, с. 561].

Публічно-правові елементи, властиві пе-ревезенням транспортом загального користу-вання (громадським возієм), повною мірою враховувалися при підготовці проекту Цивіль-ного укладення. Так, у проект була включена норма, відповідно до якої громадський возій був не вправі віддавати перевагу одній особі перед іншою щодо провізної плати, черги відправлення чи інших умов перевезення (ст. 1997 Проекту) [8, с. 565].

Таким чином, до революції 1917 р. договір перевезення в тому вигляді, в якому він був сконструйований у Загальному статуті росій-ських залізниць і в якому він проектувався у підготовленому проекті Цивільного укладен-ня щодо всіх видів перевезень, розглядався як самостійний цивільно-правовий договір.

У Радянському Союзі розвиток транспор-ту розглядався з точки зору єдиного народно-господарського комплексу країни. В юри-дичній і економічній літературі того часу постійно підкреслювалися роль і значення транспорту, вантажних перевезень у розвитку народного господарства. Разом із тим слід зазначити, що саме рівень правового регулюван-ня перевезень вантажів протягом усього ра-дянського періоду розвитку цивільного права відрізнявся явною неадекватністю суспільно-го усвідомлення ролі транспорту і його значення в житті країни. Слід констатувати, що протягом більшої частини цього періо-ду норми про договір перевезення були відсут-ні в кодифікованих актах цивільного законо-давства. Так, Цивільний кодекс 1922 р. взагалі не передбачав норм, спрямованих на регулю-вання договору перевезення.

Тільки в