України, які містять відповідно глави 64 "Перевезення" та 32 "Правове регулювання перевезення ван-тажів", у тому ж році — Закон України "Про транспортно-експедиторську діяльність", а Міністерство транспорту України згідно з положеннями Статуту залізниць затвердило за останні роки 30 розділів Пра-вил перевезення вантажів. Проте саме ці зміни призвели до виник-нення неузгодженостей між нормами загаль-ного та спеціального законодавства, а деякі аспекти, і саме практика це засвідчила, на нормативному рівні вирішено невдало, як у юридично-технічному, так і змістовому відношенні[50,с.111].
Відчула сфера, що розглядається, і вплив євроінтеграційних процесів. Україна водночас опинилась перед низкою негативних фактів — це, зокрема, відсталість виробничо-технічної бази, невід-повідність технологічного рівня перевезень зростаючим потребам суспільства та євро-пейським стандартам якості надання транс-портних послуг. Адаптація до принципів та стандартів європейського права, що стосуються ринку транспортних послуг як однієї з базових та пріоритетних для держави галу-зей економічної політики, потребує систем-ної реформаційної роботи.
Необхідно також відмітити, що масив судової практики із спорів пов'язаних із залізничними перевезеннями є значним, а статистичні дані свідчать про значну кількість судових помилок.
У затвердженій урядом наприкінці 2006-го р. Концепції Державної програми реформування залізничного транспорту, по-ряд з визначенням шляхів підвищення інвес-тиційної привабливості галузі, положеннями щодо розмежування господарських функцій і функцій державного управління, роздер-жавлення конкурентного сектору, зазна-чається й на недосконалості нормативно-правових актів, що регулюють діяльність залізничного транспорту. Планується підго-тувати та внести на розгляд Верховної Ради відповідні законопроекти, які запровадять реформування залізничного транспорту.
Крім вказаного, М. Шелухін та І. Булгакова звертають увагу на необхідність внесення змін до законодавства про залізничний транспорт [65, 66, 35], І. Діковська — про на-лежне врегулювання відносин, що виникають при здійсненні чартерних перевезень повітряними суднами [42,с.46]. Чимало в юри-дичній літературі сказано про необхідність прийняття нових правил перевезення ванта-жів і пасажирів морським [46,47] та річковим транспортом [60, 61] тощо. Сутність усіх запропонованих пропозицій зводиться до однієї мети — вдосконалення транспорт-ного законодавства.
Однією із складових вдосконалення транспортного законодавства є його систематизація
Ефективне функціонування транспорту, без перебільшення, є однієї з найважливіших галузей національної економіки, є необхідною умовою її стабілізації, задоволення потреб суспільного виробництва та населення у перевезеннях, розвитку зовнішньоекономічної діяльності та захисту економічних інтересів України. Для забезпечення поставлених перед транспортом завдань, він має діяти “як єдиний і узгоджений комплекс, являти собою єдину цілісну систему”. А це можливо лише за наявності узгодженої бази нормативно-правових актів та ефективного управління транспортною галуззю з боку держави. Проте, серед основних проблем цієї галузі, що залишаються нерозв’язаними до цього часу, особливе місце посідають недосконалість нормативно-правового забезпечення її діяльності та повільне вирішення питань уніфікації транспортного законодавства відповідно до міжнародного права.
Оцінюючи нормативно-правову базу транспортного комплексу держави, слід зазначити, що вона, незважаючи на певну незавершеність, все ж таки докорінно відрізняється від бази радянського періоду. За роки незалежності України Верховною Радою прийнята ціла низка основоположних законів транспортної галузі, серед них Закони України: “Про транспорт”, “Про трубопровідний транспорт”,“ Про залізничний транспорт”, “Про автомобільний транспорт”, Повітряний Кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства та ін. Чимало нормативно-правових актів з питань, пов’язаних з функціонуванням різних галузей транспорту, прийнято за цей період Кабінетом Міністрів України та Міністерством транспорту та зв’язку України. Однак, це не зменшило гостроти питання, пов’язаного з нормативно-правовим забезпеченням діяльності транспортної галузі, якому притаманні всі недоліки сучасного правового регулювання суспільних відносин. Саме тому робота по оновленню законодавства в транспортній галузі, як і всієї системи законодавства нашої держави, не повинна зводитись лише до прийняття нових нормативно-правових актів, яких, на цей час, нараховується понад тридцять тисяч. На недосконалість нинішньої форми втілення норм права в Україні, яка полягає у виданні окремих законів і в подальшому – підзаконних нормативно-правових актів вказують багато факторів. Недоліком такої практики є “прив’язка” законів тільки до поточних завдань моменту суттєво принижує авторитет самого закону, який є фундаментальною засадою системи законодавства, та негативно позначається і на формуванні системи законодавства в цілому. Практика доводить, що кількісні параметри прийняття законів ще не свідчать про належну якість та ефективність регулювання суспільних відносин, зміцнення законності та правопорядку.
Один із ефективних шляхів удосконалення законодавства, в тому числі і у транспортній галузі, полягає у приведенні нормативних актів у єдину упорядковану систему, тобто його систематизація.
В юридичній науці та практиці під нею, як правило, розуміють діяльність, спрямовану на удосконалення законодавства та його упорядкування. Систематизувати – означає приводити в систему, розташовувати у визначеному порядку, встановлювати визначену послідовність. Процес систематизації законодавства у транспортній галузі має здійснюватись на засадах єдиного розуміння стратегії державної політики її розвитку в Україні, реформуванні господарського механізму, що сформувався за попередніх соціально-економічних і політико-правових умов, і розглядатися як один із засобів підвищення ефективності правового регулювання відносин, що виникають у транспортній галузі, як новий етап у розвитку законодавства про транспорт, що має ґрунтуватися на методологічних принципах науковості, планомірності, системності, функціональності, комплексності тощо.
Актуальність питання систематизації нормативно-правових актів у транспортній галузі на сучасному етапі зумовлюється:
1) – необхідністю приведення правових норм до вимог Конституції України (прийняття і введення в дію Конституції України 1996 р. зробило актуальною проблему перегляду усього чинного нормативно-правового масиву, його систематизації та приведення у відповідність з нормами Основного Закону України. Разом з тим, новою Конституцією України (п. 5 ст. 92) встановлено якісно новий рівень правового регулювання питань організації та експлуатації транспорту, що передбачає надання особливої уваги розробці та прийняттю законів, котрі