Однак Основи цивільного законодавства СРСР 1961 р. містили в собі дуже незначне чис-ло норм, що позитивно регулювали відносини, пов'язані з перевезеннями вантажів, пасажирів, багажу (всього сім статей), а скоріше узаконили існуючу систему правового регулювання дого-вору перевезення. Про це свідчить, зокрема, ст. 72 Основ, відповідно до якої умови переве-зення вантажів, пасажирів, багажу і відпові-дальність сторін за ці перевезення відповідно до Основ визначалися статутами (кодексами) окремих видів транспорту і правилами, що ви-давалися у встановленому порядку.

У Цивільному кодексі УРСР, прийнятому 18.07.1963 р., договору перевезен-ня була відведена глава 30 "Перевезення", що містила 11 статей.

Така система правового регулювання відносин, пов'язаних із перевезенням вантажів, коли більшість пра-вовідносин регулювалася не законом, а підзаконними нормативними актами транспортних міністерств, створювала сприятливі умови для реалізації виключно відомчих інтересів на ко-ристь транспортних організацій.

Важливим кроком у регулюванні дого-ворів перевезення було прийняття Верховною Радою України 16.01.2003 р. ново-го Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і Господарського кодексу України (далі - ГК України), які набрали чинності з 01.01.2004 р. і дещо змінили норми регулюван-ня відносин із перевезення.

В ЦК України положенням, що регулюють такі складні зобов'язання, як перевезення, за-конодавець присвятив главу 64 "Перевезен-ня", яка містить 20 статей (перевезення ван-тажів регулюють лише 15 статей): це стат-ті 908, 909, 912-921, 923-925. У главі 64 ЦК України, на відміну від ЦК УРСР 1963 p., містяться визначення ряду договорів, що регу-люють відносини з перевезення вантажів. Крім традиційного договору перевезення ван-тажу, в даній главі ЦК містяться й інші догово-ри: договір чартеру (фрахтування) (ст. 912); перевезення у прямому змішаному сполученні (ст. 913); довгостроковий договір (ст. 914); пе-ревезення транспортом загального користу-вання (ст. 915). Чинний ЦК РФ

містить главу 40 "Перевезення", в якій крім традиційних договорів перевезення вантажу і пасажирів, у порівнянні з ЦК України, визна-чається більша кількість інших договорів: до-говір фрахтування (чартер); угоди між ор-ганізаціями різних видів транспорту, що рег-ламентують відносини транспортних ор-ганізацій під час перевезення вантажів, паса-жирів і багажу в прямому змішаному сполу-ченні; договір перевезення транспортом загального користування; договір про ор-ганізацію перевезень; договір між транспорт-ними організаціями про організацію роботи із забезпечення перевезень вантажів (вузлові угоди, договори на централізоване завезення (вивезення) вантажів і ін.).

Отже, в ЦК України були включені лише основні, принципові положення, що ре-гулюють договір перевезення, передусім пра-вила, які застосовуються однаковою мірою щодо відносин, пов'язаних із перевезенням вантажів різними видами транспорту. В ос-новному ж відносини вантажовідправників, перевізників та вантажоодержувачів тра-диційно регулюються транспортними статута-ми та кодексами.

Збереження такого методологічного підхо-ду в ЦК України, на нашу думку, як і раніше, правильне. Зважаючи на специфіку відносин, пов'язаних із перевезенням вантажів різними видами транспорту, у тому числі автомобільним, навряд чи доцільно було б врегульовува-ти в ЦК України такі різноманітні відносини. Оскільки ЦК України акумулює і регулює майнові та немайнові відносини, що виника-ють на засадах рівності між особами в суспільстві, зокрема у сфері економіки, тобто його норми носять загальний характер і встановлю-ють загальні положення регулювання цивіль-но-правових відносин без регламентації особ-ливостей в окремих специфічних сферах цивільного обороту, такий нормативно-право-вий акт, як ЦК повинен бути стабільним і то-му недоцільно включати до нього різноманітні норми, які можуть вимагати змін у зв'язку з розвитком цієї сфери відносин та з урахуван-ням питань, що можуть виникати на практиці.

Правильність зазначеного підходу неодно-разово підкреслювалась і в дослідженнях російських цивілістів, присвячених договору перевезення. Так, О. Садіков зазначав, що на-явність у сфері транспорту системи законодав-чих актів про окремі його види зумовлена знач-ними транспортно-технологічними та право-вими особливостями організації перевезень на окремих видах транспорту, а також великим обсягом нормативного регулювання у цій сфері, що свідчить про недоцільне об'єднання правової регламентації транспортних операцій

у межах одного закону [53, с. 369-370]. Ана-логічної думки дотримується і Н. Ковалевська, яка вважає, що правове регулювання відносин із перевезення у найбільш загальній формі закріплено в Цивільному кодексі (главі 40 Цивільного кодексу РФ). Однак специфіка діяльності транспортних організацій залежно від виду транспорту суттєво впливає на умови перевезення. Саме тому, на думку Н. Ковалевської, особливості правової регламентації транспортних договорів на різних видах транспорту закріплені у спеціальному транспорт-ному законодавстві [67, с. 305]. ГК України також регулює перевезення вантажів: відповідні норми містяться в главі 32 "Правове регулювання перевезення вантажів".

10 листопада 1994 р. Верховна Рада Украї-ни прийняла Закон України "Про транспорт" [ 16 ], який визначив правові, економічні, організа-ційні та соціальні засади діяльності транспорту в Україні. Відповідно до ст. 6 цього Закону підприємства транспорту здійснюють