2) – нестабільністю правової системи;

3)–подальшим зростанням ролі правового регулювання господарської діяльності та суспільного життя;–

необхідністю забезпечення реального верховенства закону у регулюванні правовідносин, пов’язаних з транспортом (проаналізувавши стан чинного законодавства можна побачити, що кількість законів є невеликою часткою усього масиву нормативно-правових актів, левову ж долю його складають підзаконні нормативні акти). Така ситуація говорить про те, що закони врегульовують певні суспільні відносини у недостатньому обсязі. При цьому акти виконавчої влади, заповнюючи прогалини законодавства, нерідко заходять у суперечність із законом. У деяких випадках на підзаконні нормативні акти фактично перекладається здійснення функцій, які мав би виконувати закон з приводу якого вони були видані. Це підриває один із головних принципів правотворчості – принцип верховенства закону, що, в свою чергу, призводить до суперечностей у законодавстві і, як наслідок, до нестабільності в правових відносинах у суспільстві. Такі ж процеси відбуваються й у транспортній галузі. Відповідно до Конституції України питання діяльності транспорту мають регулюватися виключно законами, тому, очевидною є необхідність збільшення кількості та якості законів, що стосуються транспортної галузі, і, разом з тим, зменшення кількості підзаконних нормативних актів, чітке розділення їх компетенції. Слід зазначити, що удосконалення та впорядкування, поряд із законотворчою діяльністю, потребує також і відомча нормотворчість у транспортній галузі);

1) – приведенням правових норм транспортної галузі нашої держави у відповідність до вимог Європейської спільноти (для функціонування транспортної галузі це питання є одним з тих, які потребують першочергового вирішення, що зумовлено будівництвом та експлуатацією міжнародних транспортних коридорів, які проходять через територію України);

2) – усуненням прогалин, колізій та суперечностей у діючих правових нормах (незважаючи на пожвавлення останнім часом законотворчої діяльності), законодавче забезпечення функціонування транспортної системи залишається неповним. Наприклад, законодавчого врегулювання досі потребує транспортно-експедиторська діяльність; крім того, у деяких законах містяться норми, що суперечать одна одній (Закон України “Про транспорт” і Закон України “Про трубопровідний транспорт” встановлюють різні органи державного управління діяльністю трубопровідного транспорту), а діяльність автомобільного транспорту взагалі одночасно регулюється застарілим Статутом автомобільного транспорту (від 27 червня 1969 р.) та новим Законом України “Про автомобільний транспорт”;

3) – необхідністю поширення можливостей використання при користуванні нормативною базою обчислювальної техніки, у тому числі й Інтернет – технологій;

4) – необхідністю доступності й зрозумілості для населення, підвищення їхнього значення у правовому вихованні населення;–

створенням рівних умов для всіх суб’єктів господарської діяльності у транспортній галузі;–

змінами форм власності на об’єкти транспортної галузі;–

широким запровадженням ринкових відносин на транспорті;–

необхідністю посилення захисту прав людини, як одного з учасників правовідносин у транспортній галузі;

Щодо форм здійснення систематизації законодавства в юридичній науці на даний час існує декілька думок. Прибічники однієї з них (Л.С. Лисенков, Д.А. Керімов, В.В. Сухонос, П.М. Рабінович, Л.І. Спиридонов, М.І. Абдулаєв, С.А. Комаров) висловлюють думку про існування двох основних форм систематизації – інкорпорація та кодифікація. Інша група фахівців (М.С. Кельман, О.Г. Мурашин, В.М. Марчук, Л.В. Ніколаєв, В.В. Лазарев, С.В. Липень, О.Ф. Скакун та ін.) висловлюється про існування трьох форм систематизації, до названих двох вони додають ще третю – консолідацію. Ряд науковців (В.О. Котюк, М.В. Кравчук, К.Г. Волинка, В.І. Червонюк, А.С. Піголкін), поряд з названими формами, також визначають облік, як одну з форм систематизації законодавства. Невдаючись до детального аналізу кожної з форм систематизації, що є окремим питанням, вважаємо, що основними формами систематизації транспортного законодавства в сучасних умовах є кодифікація та інкорпорація.

Кодифікація законодавства передбачає переробку чинного законодавства шляхом підготовки та прийняття нового, узагальнюючого, юридично цілісного і внутрішньо узгодженого акту. Кодифікація – практичне і творче усвідомлення всього нормативного матеріалу, приведення його до єдиної системи, тобто об’єднання галузевих норм у кодифіковані акти. Такими актами є Кодекси, Статути, Положення.

Інкорпорація – форма систематизації законодавства, при якій не вноситься ніяких змін до змісту законодавчих актів, що систематизуються. За юридичною силою вона може бути офіційною (державною) та неофіційною, коли суб’єкти цієї діяльності діють за власної ініціативи або за дорученням державного органу. Інкорпорація може проводитись з різних підстав: хронологічно – за роками видання, за сферами правового регулювання, за галузями права тощо. За обсягом інкорпорація буває генеральною (загальною), галузевою, міжгалузевою, спеціальною (по інститутах права). За критерієм об’єднання нормативних актів – предметною, хронологічною. Прикладом галузевої інкорпорації може служити восьмитомне зібрання актів законодавства в галузі транспорту та зв’язку, підготовлене та видане Мінтрансзв’язку України.

І насамкінець, розвиток транзиту займає важливе місце у європейській транспортній політиці. Підтвердженням цього є розбудова міжнародних транспортних коридорів на основних напрямках транснаціональних перевезень. Україна за транзитним потенціалом займає одне з провідних місць у Європі, тому актуальним є прискорений розвиток інфраструктури транспортної системи, створення відповідно міжнародним стандартам національної мережі міжнародних транспортних коридорів з ефективно діючою тарифною політикою й удосконаленою нормативно-правовою базою. Позитивні зрушення в цих напрямках є, але вони залишають бажати кращого. Існує ще дуже багато питань неузгодженості національних і міжнародних нормативно-правових актів, що вимагає ретельного аналізу й подальшого доопрацювання на законодавчому рівні. Так, ще не закінчена робота над рядом основних документів: проектом закону "Про морські порти", кодексів автомобільного транспорту, внутрішнього водного транспорту, правил транзитних перевезень вантажів залізницею. Україна не приєдналася до ряду важливих міжнародних конвенцій і європейських угод, які безпосередньо стосуються проблем міжнародного транспорту. Це насамперед: європейська угода "Про найважливіші лінії комбінованих перевезень і відповідних об'єктів"; міжнародна конвенція "Про узгодження умов контролю вантажів на кордонах". Особливо це стосується