Отже, якщо залишити поза увагою всі можливі та несуттєві ознаки з метою виділення саме тих ознак, що якнайбільше розкрива-ють сутність транспортного законодавства, можна визначити останнє як сукупність нор-мативно-правових актів, які регулюють від-носини щодо організації та або безпосеред-нього здійснення, транспортної діяльності.

Система транспортного законодавства мо-же бути представлена як вертикальна і гори-зонтальна.

В основу вертикальної системи транс-портного законодавства покладено принцип ієрархічної побудови нормативних актів (тобто за їх юридичною силою).

Конституція України як Основний Закон держави містить загальні норми, які стосую-ться транспорту (наприклад, п. 5 ч. 1 ст. 92 щодо визначення виключно законами Украї-ни основ організації та експлуатації транс-порту) [1].

Безперечно, важливими джерелами транс-портного права є Цивільний та Господар-ський кодекси України. Норми Цивільного кодексу регулюють основні відносини щодо перевезень: договір перевезення пасажирів і вантажів, перевезення транспортом загаль-ного користування, навантаження і виванта-ження вантажів, відповідальність перевізни-ків, правила пред'явлення претензій і позовів тощо. Господарський кодекс України (гла-ва 32) містить норми, присвячені організації здійсненню перевезень вантажів[ 13 ].

Основним нормативно-правовим актом транспортного законодавства є Закон Украї-ни "Про транспорт", прийнятий 10 листопа-да 1994 р. Він визначає правові, економічні та соціальні основи діяльності транспорту.

До системи транспортного законодавства відносяться також закони:—

"Про дорожній рух" від 30 червня 1993 р., [14]який визначає правові і соціальні основи дорожнього руху в цілях захисту життя і здоров'я громадян, створення без-печних і комфортних умов для учасників ру-ху і охорони навколишнього природного се-редовища;—

"Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 р., [17] який визначає основні пра-вові, економічні та організаційні засади діяльності залізничного транспорту загаль-ного користування, його роль в економіці і соціальній сфері країни, регламентує його відносини з органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, іншими видами транспорту, пасажирами, відправниками і одержувачами вантажів, ба-гажу, вантажобагажу і пошти з урахуван-ням специфіки функціонування цього виду транспорту;—

"Про автомобільний транспорт" від 5 квітня 2001 року,[20]який регламентує переве-зення автомобільним транспортом;—

"Про функціонування єдиної транспорт-ної системи України в особливий період" від 20 жовтня 1998 р., [18] який встановлює правові та організаційні основи функціонування єди-ної транспортної системи України в особли-вий період виходячи з положень законів України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію",[15] "Про транзит вантажів " від 20.10.1999 р. [19]та ін-ших нормативно-правових актів.

Спеціальне правове регулювання окремих видів транспортної діяльності здійснюється за допомогою транспортних кодексів і стату-тів. Так, 4 травня 1993 р. Верховною Радою України був прийнятий Повітряний кодекс України

[ 9]; 9 грудня 1994 р. — Кодекс торго-вельного мореплавства України [ 10] і 6 квітня 1998 р. постановою Кабінету Міністрів Укра-їни затверджено Статут залізниць України [26]. Продовжує діяти Статут автомобільного транспорту УРСР, затверджений постановою Ради Мі-ністрів УРСР 27 червня 1969 р. [22] та Статут водного транспорту [21].

До числа нормативно-правових актів транспортного законодавства належать ука-зи Президента України, що регулюють най-більш важливі й конкретні сфери транспорт-них відносин, підзаконні нормативно-право-ві акти: Постанови Кабінету Міністрів України, наприклад, "Про затвердження Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України" від 8 червня 2006 р. № 789[28].

Накази, правила та інструкції, які прий-маються міністерствами. Міністерству транс-порту та зв'язку України відповідно до чинно-го законодавства надано право затверджувати в установленому порядку і видавати обов'яз-кові для виконання всіма юридичними та фізичними особами накази з питань, віднесе-них до його компетенції. Накази, в межах ви-значеної законодавством компетенції, також мають право видавати Укрзалізниця, Укравтотранс тощо. Зокрема, наказами Міністерства транспорту України та зв'язку України затверджені Правила переве-зення вантажів автомобільним транспортом України від 14 жовтня 1997 p.,[23] Правила пере-везення вантажів залізничним транспортом України від 21 листопада 2000 року [27] та 20 серпня 2001 p., Правила перевезення пошти авто-мобільним транспортом від 12 березня 1997 р.,[24] Правила перевезення пасажирів, багажу залізничним транспор-том від 28 липня 1998 р. тощо[25].

До системи транспортного законодавства входять законодавчі акти Союзу PCP, які ре-гулюють транспортні відносини і застосову-ються на території України в частині, що не суперечить Конституції України та чин-ному законодавству. Це стосується, зокре-ма, правил перевезення пасажирів і вантажів морським транспортом.

До числа джерел транспортного права від-носяться міжнародні договори і угоди. Украї-на приєдналася до Міжнародної конвенції про морські застави та іпотеки 1993 року[5], Конвенції про міжнародні автомобільні пере-везення пасажирів і багажу 1997 року[3]. Кон-венції про міжнародні залізничні перевезен-ня[6], Афінської конвенції про перевезення мо-рем пасажирів та їх багажу 1974 року[2], Євро-пейської угоди про міжнародне перевезення небезпечних вантажів[4] тощо. Згідно з Консти-туцією України (ст. 9) чинні міжнародні до-говори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною на-ціонального законодавства України.

Оскільки транспортні правовідносини за своєї природою є досить різноманітними, це виключає можливість їх правового регулю-вання за допомогою одного або декількох нормативно-правових актів [51,с.48]. Вказані від-носини потребують більш детальної регла-ментації, що і зумовило наявність значної кількості нормативно-правових актів з їх врегулювання.

В основу горизонтальної системи транс-портного законодавства