Місце виконання також має винятково важливе значення для належного виконання договору повіт-ряного перевезення вантажу. Тільки при досягненні сторонами домовленості стосовно місця призначення перевезення вантажу, такий договір може бути укладений. Специфіка повітряних перевезень полягає у тому, що вони здійснюються тільки по повітряним лініям, які знаходяться на території нашої країни або інших країн, початковою і кінцевою точками яких є аеропорти, місце знаходження котрих може мати суттєве значення для відправника вантажу. Тому міс-це виконання названого договору визначається відправником і погоджується із перевізником, який має право визначити його самостійно, оскільки повітряні перевезення здійснюються за визначеною повітряною лінією з аеропорту відправлення до аеропорту приз-начення.

Досягнення згоди між сторонами з приводу місця виконання договору перевезення вантажу повітряним транспортом має важливе значення, оскільки це є необхідною умовою здійснення пере-везення вантажу і належного виконання договору.

Враховуючи викладене вище, можна дати таке визначення договору перевезення вантажу повітряним транспортом і викласти ст. 60 Повітряного кодексу України наступним чином: "За договором повітряного перевезення одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити повітряним шляхом довірений їй другою сторо-ною (відправником) вантаж до аеропорту приз-начення у встановлені у договорі строки та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується спла-тити за перевезення вантажу встановлену плату"[31,c.49 ].

Таким чином, аналіз розвитку правового регулю-вання договорів перевезення, свідчить, що еволюція правового регулювання договору перевезення почалася ще наприкінці XIX століття. Саме тоді до-говір перевезення почав розглядати-ся як самостійний цивільно-правовий договір. Але лише в Основах цивільного законодавства Союзу PCP і союзних республік 1961 р. з'яви-лася окрема глава, присвячена договору перевезення. Деякі умови перевезень врегульовані застарілими нормами права. Все це вимагає подальшого вдоскона-лення системи правового регулювання дого-ворів перевезення.

Джерела правового регу-лювання транспортних перевезень мно-жинні, охоплюють велику кількість ак-тів, що викликає труднощі у практич-ному застосуванні. Відомчі нормативні акти з цих питань мають розбіжності із загальним законодавством. Законодав-ство щодо транспортних перевезень суперечливе і розпорошене. Відомчі акти не полегшують застосування законів, повторюючи і примножуючи їх недоліки. Ці недоліки нормативних актів якнайповніше виявляються в процесі розв'язання суперечок між суб'єктами правовідносин та розгляду господарських спорів.

Перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти залежно від видів транс-порту, якими вони здійснюються, поділяються на: а) залізничні; б) внутрішніми водними шляхами (річкові); в) морські; г) повітряні; д) автомобільні. Крім того, перевезення у межах територіальної сфери дії однієї транспортної організації (наприклад, Львівської залізниці) вважаються перевезеннями місцевого сполу-чення; перевезення двома чи кількома організаціями одного виду транспорту є перевезеннями у прямому сполученні, а перевезення за єдиним транспортним документом організаціями різних видів транспорту — перевезеннями у прямому змішаному сполученні.

На морському транспорті перевезення та буксирування бувають:

а) кабо-тажні — між портами України;

б) міжнародні — між іноземними портами.

Кожен із видів транспорту є окремою господарською системою, що взаємодіє з іншими транспортними системами. Крім перелічених, існує ще один вид транспорту — трубопровідний, який перекачує нафту, газ, воду тощо. Проте відносини, що складаються при транспортуванні цих продуктів трубопроводами,регулюються або законодавством про поставки, або законодавством про постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу.

РОЗДІЛ 2

ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТРАНСПОРТНИХ ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ

2.1. Правове регулювання договорів перевезення вантажів різними видами транспорту

Наукову класифікацію договорів перевезення вантажів можна проводити за різними ознаками (критерія-ми) залежно від цілей, які при цьому став-ляться. Найбільш поширеною в цивільному праві є класифікація договорів за такими підставами: розподіл обов'язків між сторона-ми; наявність зустрічного задоволення; мо-мент виникнення договору [32, с. 384].

Згідно зі ст. 307 Господарського кодексу України, за договором переве-зення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пунк-ту призначення в установлений законодавством чи договором строк і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодер-жувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договору перевезення вантажу, як одному з видів договірних зо-бов'язань, притаманні певні особливості. Ці особливості обумовлюють-ся, перш за все, видом транспорту, який здійснює перевезення, а також особливостями вантажу. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортни-ми статутами та іншими нормативно-правовими актами,

Договір перевезення вантажу є двостороннім договором, за яким перевізник і вантажовідправник набувають відповідних прав та обов'язків. При цьому, не будучи стороною договору, певні права та обов'язки має тре-тя особа — вантажоодержувач (крім випадків, коли вантажовідправник і вантажоодержувач є однією особою). Права і обов'язки вантажоодержувача виникають на підставі закону, деталізуються транспортними кодексами, статутами, правилами перевезень вантажів окремими видами транспорту.

Відповідно до положень ст. 538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сто-рін, яке відповідно до договору зумовлене виконанням другою стороною свого обов'яз-ку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено догово-ром, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ді-лового обороту. Отже, зустрічним називає-ться зобов'язання, в якому кожен із учасників