Договір перевезення є оплатним. Згідно зі ст. 311 Господарського кодексу України, плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов'язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства. Ціни (тарифи) за послуги з перевезення вантажів можуть бути договірними, якщо не встановлені тарифами, затвердженими у встановленому порядку. Роботи та послуги, які виконуються перевізником на вимогу володільця вантажу і не передбачені та-рифами, оплачуються за домовленістю.

За критерієм особливостей змісту зуст-річного майнового надання в теорії цивіль-ного права існує поділ оплатних договорів на мінові (комутативні) та ризикові (алеатор-ні) [62,с. 65].

Оскільки договори перевезення конкрет-них вантажів транспортом є оплатними, для повного визначення при-роди цих договорів вважаємо за доцільне розглянути їх з точки зору поділу на мінові та ризикові. Ризикові договірні зобов'язання мають переважно тривалий (пролонгова-ний), регулярний і особливо ризиковий ха-рактер. За визначенням О. Іоффе, алеаторними називаються догово-ри, які як оплатні конструюються так, щоб обсяг зустрічного задоволення від однієї сто-рони залишався невідомим, поки не настане обставина, що може його остаточно визначи-ти [43,с.295].

Договір визнається міновим, якщо кожна із сторін зобов'язується дати або зробити будь-що і те, що вона повинна дати або зро-бити, розглядається як еквівалент того, що їй дають або що для неї роблять. До мінових (комутативних) належать договори, яким притаманна збалансованість зустрічних дій учасників зобов'язання, що виявляється в наявності визначеного надання на користь кредитора, вчинення якого не зумовлено настанням у майбутньому умови, покликаної остаточно його визначити.

В основу поділу договорів на мінові (ко-мутативні) та ризикові (алеаторні) покладе-ний критерій невизначеності, випадковості кінцевого результату, які полягають в тому, що кінцевий результат договору не залежить від волі сторін, тобто сторони власними си-лами не можуть повністю визначити настан-ня кінцевого результату. Крім того, як пра-вило, в ризикових договорах, якщо виграє одна сторона, то програє інша сторона.

Законодавство України використовує кілька понять, пов'язаних з оплатою послуг перевізника: фрахт, провізна плата, тариф, збір.

Тариф — це грошове відображення вартості надання послуги на ван-тажні перевезення, сума, установлена відповідно до законодавства України перевізником за перевезення одиниці ваги (обсягу) вантажу.

Збір — сума, що додається до тарифу і сплачується за послуги при транс-портуванні вантажу і яка визначається згідно з умовами перевезення або обслуговування при такому перевезенні. Тарифи і збори за транспорту-вання вантажу, застосовані перевізником, повинні бути опубліковані пере-візником чи від його імені (або якщо не опубліковані, то розраховані згідно з тарифними нормативами перевізника) і дійсні на день видачі перевізно-го документа (накладної, авіавантажної накладної, коносамента тощо).

Фрахт — винагорода (компенсація), що сплачується за договором фрахтування (чартеру) за використання транспортного засобу. Так, згідно зі ст. 212 Кодексу торговельного мореплавства України, фрахту-вальник сплачує судновласнику фрахт в порядку і терміни, передбачені договором фрахтування судна на певний час.

Провізна плата — це плата за перевезення вантажу за договором. Плата за договором перевезення (провізна плата) сплачується вантажовідправником на підставі ст. 307 Господарського кодексу України — це є його обов'язком. Невиконання цього обв'язку є підставою до розір-вання договору перевезення.

Залежно від моменту виникнення прав та обов'язків договори поділяються на реальні та консенсуальні. Реальний є договір, який вважається укладеним не з моменту досяг-нення сторонами згоди, а з моменту здійс-нення певної дії. Консенсуальний - це дого-вір, для утворення якого достатньо згоди сторін. Консенсуальними вважаються дого-вори, що вступають в силу з моменту досягнення сторонами згоди, а реальними - дого-вори, які визнаються укладеними з моменту, коли на підставі згоди здійснена передача сто-роною контрагенту певного майна.

Розподіл договорів на реальні та консен-суальні знайшов своє відображення в ЦК України. Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з момент одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропо-зиції. Якщо відповідно до акта цивільного за-конодавства для укладення договору не-обхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту пе-редання відповідного манна або вчинення певної дії. ЦК України встановлює загальне прави-ло, згідно з яким договір вважається укладе-ним з моменту досягнення сторонами згоди, тобто за загальним правилом всі договори є консенсуальними.

Законодавство не надає сторонам права змінювати момент укладення договору. Пункт 2 ст. 640 ЦК України встановлює: як-що відповідно до акта цивільного законодав-ства для укладення договору необхідні та-кож передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Іншими словами, реальними є договори ли-ше у тому разі, якщо про це буде зазначено в цивільному законодавстві.

У цивілістичній літературі висловлюють-ся різні точки зору з приводу належності до-говорів перевезення вантажів, до реальних чи консенсуальних договорів. Виходячи з законодавчого визначення договору перевезення вантажу, багато до-слідників робили висновок, що він був скон-струйований за моделлю реального догово-ру.

Деякі вчені стверджують, що питання про ви-значення договору перевезення вантажів на транспорті як реальної чи консенсуальної угоди повністю вирішує чин-ний CAT УРСР. Легальне визначення, що дається в ст.45, безспірно характеризує до-говір перевезення вантажу на автомобільно-му транспорті як реальну угоду [33,с.22].

Г. Савичев, допускаючи, що договір пере-везення може бути у формі як реального, так і консенсуального договору, зазначав, що поділ договору перевезення на договір пере-везення даного вантажу і на договір про укладання майбутніх конкретних догово-рів є штучним. Ці види слід віднести до до-говорів перевезення, але в першому, випадку це - реальні договори, а в другому - консенсуальні. Отже,