Саме цим пояснюється та обставина, що в різних правових системах світу права на об'єкти інтелектуальної діяльності визначаються по-різному. У Великій Британії, Іспанії, Португалії, Франції, ФРН, Японії, США та деяких інших країнах результати інтелектуальної діяльності визнаються об'єктами права власності [Додаток № 12]. В Австрії, Бельгії, Греції, Нідерландах, Скандинавських країнах, Швейцарії, Єгипті та у деяких інших країнах ці самі результати визнаються об'єктами виключного права на використання.
Проте аналіз передусім патентного законодавства зазначених країн, як однієї, так і іншої групи, свідчить, що суб'єкти і права власності, і виключного права на використання мають такі ж самі права. Отже, правовий режим цих узагальнених понять зумовлюється скоріше певними традиціями, менталітетом тощо.

Кожний громадянин, не вдаючись до юридичних тонкощів, досить чітко уявляє, що таке право власності на річ чи майно, що належить йому. Будь-який автор також глибоко переконаний у тому, що його твір належить йому і нікому більше. Його не цікавлять ті юридичні положення, що визнають за ним лише будь-яке виключне право на використання. Він добре знає: те, що він створив, — це його. Він може ним розпоряджатися на свій розсуд. Проте він не уявляє, що таке виключне право на використання і чим воно відрізняється від права власності. Усвідомлення будь-яким автором того, що результат його творчої діяльності є його власністю — настільки усталена реальність, що з нею не рахуватися не можна. Ця правова дійсність значною мірою дістала адекватне відображення у чинному законодавстві, але ще не повністю.

1.2. Поняття джерел права інтелектуальної власності.

Відповідно до ч.1 ст. 41 Конституції України „кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності ” [Додаток № 15].

- З урахуванням цього конституційного положення усі результати інтелектуальної, творчої діяльності людини отримали назву „об’єкти інтелектуальної власності ” або „інтелектуальна власність ”, а правовий інститут, що їм присвячено – „право інтелектуальної власності ”.

- Разом з тим, результатами інтелектуальної, творчої діяльності людини вважаються не предмети матеріального світу - речі, а ідеї, думки, міркування, образи, символи тощо, тобто нематеріальні об’єкти.

- Матеріальні носії, у яких містяться результати інтелектуальної, творчої діяльності не є об’єктами права інтелектуальної власності, вони є об’єктами речових прав, зокрема права власності.

Стаття 419. Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності:

1. Право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.

2. Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

3. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об'єкт права інтелектуальної власності.

- Обґрунтованість терміна „інтелектуальна власність ”. Пропрієтарна концепція (від лат. рroprietas – власність).

- Спільні ознаки:

1) права інтелектуальної власності як і право власності є абсолютними (Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом – ч.3 ст. 418 ЦК [Додаток № 20]);

2) суб’єкт права інтелектуальної власності, як і суб’єкт права власності, має право вчиняти щодо належних йому результатів інтелектуальної, творчої діяльності будь-які дії, не заборонені законом; в той же час він може заборонити усім іншим особам вчиняти ці дії без його дозволу.

- Відмінності між правом інтелектуальної власності та правом власності:

1) зміст права інтелектуальної власності складають майнові та особисті немайнові права, зміст права власності полягає лише в майнових правомочностях ;

2) неможливість застосування правомочності володіння до об’єктів права інтелектуальної власності;

3) можливість перебування об’єктів права інтелектуальної власності в користуванні одразу великої або невизначеної кількості осіб;

4) збереження змісту права інтелектуальної власності (можливість використання) після відчуження цих прав.

- Поняття права інтелектуальної власності

- В об’єктивному розумінні – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у процесі створення і використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

- В суб’єктивному розумінні – (ст. 418 ЦК) особисті немайнові та майнові права особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності, визначені Цивільним кодексом та іншим законом.

Термін «власність» щодо результатів творчої діяльності у законодавстві і спеціальній літературі використовується уже давно. Наведені вище приклади із патентного закону Франції (1791 р.) і закону штату Масачусетс США (1789 p.) свідчать про те, що результати творчої діяльності уже в ті часи визнавалися об'єктами власності і, отже, права власності.

Творчі здібності людини можуть мати прояв у різних сферах життя, Творча діяльність - це розумова діяльність, що призводить до отримання якісно нового результату, який відрізняється своєю неповторністю та оригінальністю.

Прийнято виділяти сферу так званої художньої творчості, у процесі якої створюються художні образи. Ці образи можуть виникати за допомогою різноманітних виразних засобів: живопис, слово, музика, танець, фотографія або шляхом їх поєднання. Дану сферу творчості ще називають духовною творчістю, результати якої безпосередньо пов'язані з духовним життям людини, формують її духовний світ, її світобачення і світосприйняття, загальнолюдські цінності, ставлення до інших людей і навколишнього середовища, Результатом такого роду