ЦК, яка характеризує недобросовісного набувача (власника) як особу, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно. На підставі цього можна говорити про умисну або необережну форму недобросовісності. Правильність такого визначення поняття «добросовісність» підтверджується і стосовно інших норм ЦК (стст.212, 332, 1215). Наприклад, ст.332 ЦК — про наслідки виготовлення рухомої речі із матеріалу, що цій особі не належить. За загальним правилом, право власності на таку річ набуває власник матеріалу, який, якщо інше не передбачено законом або договором, зобов’язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила. Але якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває специфікатор, який діяв добросовісно, тобто не знав і не міг знати, що переробляє чужий матеріал для виготовлення нової речі. Тобто у цій статті фактично йдеться про добросовісного і недобросовісного набувача. [ 12.с. 92] У недобросовісності, як і у винуватості, можна виокремити інтелектуальну і вольову складові: усвідомлення своїх дій і передбачення ймовірної шкоди від цих дій для інших осіб; бажання чи небажання спричинення шкоди. Недобросовісність означає не тільки усвідомлення суб’єктом своїх дій і можливості спричинення ними шкоди, а й саме ставлення до цих знань.
Про «розумність» у ЦК теж є немало статей: розумна ціна, розумний строк (стст. 672, 684, 704, 874), розумні витрати (стст.877, 878), розумні заходи, що беруться до уваги для зменшення збитків (стст.616, 988), розумне ведення справ (ст.122), розумне передбачення зміни обставин (ст.652), а також в інших правових нормах, де фактично йдеться про з’ясування мотивів розумності (ст. 634). [ 12.]
Коли в законі йдеться про розумну ціну товару чи про розумні витрати, звичайно, мається на увазі не те, що ціна чи витрати мають розум. Розумними слід вважати дії, які вчинила би людина, яка володіє нормальним, середнім рівнем інтелекту, знань та життєвого досвіду. Абстрактна особа, яка володіє цими якостями, може бути названа розумною. Юридично значущою властивістю, мірилом правомірності актів психічної (розумне передбачення, розумне розуміння) чи фізичної (розумні заходи, розумне ведення справ) діяльності реального суб’єкта у передбачених законом випадках, є їх відповідність можливій поведінці розумної людини у конкретній обстановці. [ 46.с.65]
Під розумною ціною чи розумними витратами слід розуміти таку ціну чи витрати, які готова заплатити чи понести розумна людина. Розумний строк, про який так багато йдеться у ЦК, — це час, необхідний розумній людині для виконання дій (здійснення права чи виконання зобов’язання) у конкретному випадку. Розумними є дії, які здійснила б у цій ситуації більшість людей. На відміну від добросовісності, що є характеристикою совісті людини, обтяженої чи не обтяженої знаннями про можливе спричинення шкоди іншій особі, розумність характеризує об’єктивний бік його дій. При вирішенні питання про розумність дій, що оцінюються, вони порівнюються з еталонними діями середньої людини. Якщо виявляється, що вони менш необхідні чи більш згубні для зазначеної в законі особи (найпевніше, ним є контрагент у зобов’язальних правовідносинах), ніж дії в цій ситуації розумної людини, отже, вимога розумності дотримана не була.
У ЦК під вимогою розумних дій зустрічаються й інші словосполучення, пов’язані з цим оціночним терміном. Так, ст.644 ЦК вказує: якщо пропозицію укласти договір, в якій не застережений строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, — протягом нормально необхідного для цього часу. [ 12.с.165]
Здійснюючи будь-які дії, людина прагне насамперед дотриматися власних інтересів. Водночас різні заборони, що вимагають вести себе добросовісно (чи невинно), примушують не вчиняти дій, що можуть потягти згубні наслідки для інших осіб. Суб’єкт повинен здійснювати дії, мінімізуючи можливі негативні наслідки для іншої особи. Межею розумності є дія, що справедливо враховує інтереси обох сторін: як діючого суб’єкта, так і того, в чиїх інтересах встановлена вимога розумності.
Критерій розумності може застосовуватися поряд з принципом справедливості як одна із засад цивільного законодавства у випадку, якщо цивільні відносини не врегульовані законодавством або договором і якщо це питання неможливо вирішити за допомогою аналогії закону чи аналогії права.. [47.с.141] Це випливає з того, що справедливість, добросовісність та розумність є засадами (принципом) цивільного законодавства. Деякі вчені-цивілісти вважають, що всі права та обов’язки повинні здійснюватись розумно. Однак це не завжди правильно, оскільки права та обов’язки насамперед повинні здійснюватися так, як це передбачено в законі чи договорі, навіть якщо їхні норми є нерозумними. Як загальний принцип воно може застосовуватись субсидіарно, але не може конкурувати з конкретними правилами поведінки, передбаченими в законі чи договорі. [48.с.112]
3.2. Судова практика в оцінці принципу добросовісності, розумності та справедливості
Принципом добросовісного виконання зобов’язань обумовлена поява однієї з тенденцій в розвитку судової практики в країнах континентальної системи права. Ця тенденція, спрямована на усунення деяких прогалин оферти, найбільш чітко прослідковується стосовно укладених договорів, виконання яких сторони вже розпочали і вже частково виконали, але в процесі виконання стала наявною прогалина в оферті.
Суди намагаються зберегти такі договори і створити умови для їх
належного виконання, використовуючи для цього критерії добросовісності та розумності [49.с.304]. Так, якщо в оферті було вказано порядок оплати та спосіб вирахування належної кредитору суми, а при настанні строку оплати виявилось, що вказаний спосіб не може бути застосований через різні юридичні та фактичні