Наведене рішення є досить показовим та взагалі одним із перших прикладів вдалого прямого застосування українським господарським су дом принципу добросовісності при розгляді договірного спору. Незважаючи на те, що судова практика Украї ни вже має приклади, зокрема, наведених вище окремих рішень з договірних спорів, винесення рішень в яких було обумовлено дією принципу

добросовісності, застосування цього принципу при судовому тлумаченні положень нормативних актів та договорів ще не можна визнати поширеним. В той самий час процес практичного «освоєння» суддями норм цивільного законодавства щодо добросовісності у договірних зобо в’язаннях має певну позитивну тенденцію. Зок рема, визначальним є той факт, що посилання на принцип добросовісності було використане Конституційним Судом України при винесенні відомого рішення у справі «про охоронюваний законом інтерес» [55.с.6-16]. Так, поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України, було визначено Конституційним Судом як «прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як

зумовлений загальним зміс том об’єктивного і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний доз віл, що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам».[55.с.6-16] Фактично у цьому рішенні суд визначив, що добросовісність як загальноправовий прин цип є одним з критеріїв для визначення того, чи є будь-який інтерес «охоронюваним законом», тобто наскільки може бути самостійним об’єктом судового захисту.

Важливість такого висновку для розвитку принципу добросовісності в судовій практиці важко переоцінити, оскільки тепер суди України, роз-глядаючи будь-який спір, в якому йдеться про порушення охоронюваного законом інтересу (зокрема, інтересу, охоронюваного актом цивільного законодавства), фактично зобов’язані на підставі рішення Конституційного Суду аналізувати питання про те, чи має на меті такий інтерес задоволення індивідуальних і колективних потреб, які, своєю чергою, мають не суперечити принципу добросовісності.

Наведена позиція в контексті захисту ци вільно-правового інтересу також кореспондується з положеннями ч. 2 ст. 15 ЦК України, відповідно до якої особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (в тому числі принципу доброовісності). Якщо ж такий інтерес порушує засади добросовісності, особа втрачає право на судовий захист.

З огляду на наведене вище, завдання імплементації принципу добросовісності в договірну судову практику є актуальним та невідкладним

завданням судочинства. Однак, на нашу думку, такий процес не варто прискорювати штучно, і в подальшому він повинен відбуватися еволюційним шляхом. Цей розвиток має обумовлюватися двома факторами: відповідними науковими доробками та активною поведінкою учасників договірних спорів, в яких вони мають, серед іншого, ґрунтувати свої позиції по справі з посиланнями на вимоги добросовісності і пропонувати суду власні обґрунтовані погляди на застосування цих вимог у договірних правовідносинах.

У зв’язку з тезою про необхідність конкретних, практично спрямованих доктринальних досліджень набувають особливого сенсу позиції, висловлені представниками вищих судових інстанцій в літературі щодо прямого застосування основних засад, сформульованих в ЦК України, для тлумачення та виправлення недоліків у формулюваннях положень актів цивільного законо-давства. Зокрема, автори науково-практичного видання, адресованого суддям, вказують, що шляхом прямого застосування принципів добросовісності, справедливості та розумності виправляються недоліки ч. 1 ст. 225 ГК України (це дає змогу до складу збитків включити не всю вартість пошкодженого майна, а лише ту грошову суму, на яку зменшилась вартість пошкодженого майна),

ст. 653 ЦК (що дозволяє, за відповідних умов, задовольнити вимогу про повернення раніше виконаного за зобов’язанням у зв’язку з розірванням договору), ст. 741 ЦК тощо [56.с. 17-18].

Відповід но до ч. 2 ст. 749 ЦК України, якщо обов’язки набувача за договором довічного утримання не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватись відповідно до засад справедливості та розумності. На думку суддів, наведена норма є прикладом, коли закон прямо приписує керуватися принципами добросовісності, справедливості та розумності стосовно конкретних правовідносин. Норма ч. 2 ст. 749 ЦК України також має важливе практичне значення. Вона дозволяє су дам сприйняти згаданий вище досвід європейських судів і при вирішенні конкретних спорів, що випливають з договору довічного утримання, визначати обов’язки набувача, якщо вони не були визначені договором, керуючись засадами добросовісного виконання зобов’язання та вимогами розумності і справедливості.

Що стосується позицій сторін договірних спорів щодо дотримання або недотримання вимог добросовісності при виконанні договорів, то матеріали судової практики свідчать, що суб’єкти договірних правовідносин все частіше посилаються на відповідний принцип. Наприклад, в касаційній скарзі по одній справі позивач зазначив, що «дії відповідача є недобросовісним виконанням умов договору на порушення принципу добросовісності, закріпленого в ч. 3 ст. 509 ЦК України. Не маючи законних підстав для реалізації свого права, передбаченого договором та за умов належного та добросовісного виконання

позивачем своїх зобов’язань, відповідач безпідставно та недобросовісно застосував до позивача оперативно-господарську санкцію у вигляді заборони здійснювати авіаперевезення. В результаті недобросовісних дій відповідача позивачу були завдані матеріальні збитки у вигляді упущеної вигоди від нереалізованих авіаквитків» [57.с.]. В іншій справі відповідач посилався на те, що позивач порушив принцип добросовісності, не виконавши договір підряду з третьою особою лише через те, що відповідач не допускав позивача на орендовані у відповідача приміщення. В той самий час якби позивач діяв добросовісно, він мав всі підстави виконати договір підряду, оскільки в його